Конституційне право України - Володимир Годованець

Таким чином, конституційне право України є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що складають основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права.

Характеристика конституційного права не вичерпується його предметом. Велике значення має метод правового регулювання — система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, упорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання.

За допомогою методу конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства.

Характерна особливість цього методу — максимально високий юридичний рівень. Відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України, на найвищому законодавчому рівні закріплюються Конституцією України. Безпосереднє закріплення — визначальний спосіб у галузі конституційного права України.

Після способу безпосереднього конституційного нормозакріплення найбільшого поширення в конституційному праві набули й такі способи правового регулювання, як позитивні зобов’язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

У конституційному праві переважають прийоми імперативного, централізованого регулювання, за якого відносини між суб’єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб’єкта іншому. Тому поведінка суб’єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені.

Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. У суспільстві є багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються «вперше».

Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, у той час як норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя. Конституційне регулювання впливає на всі галузі національної правової системи.

Специфічною рисою методу є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів і окремих норм.

Поєднання стабільності й динамізму — одна зі специфічних ознак методу конституційного регулювання.

3 одного боку, конституція — це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого — вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Має бути раціональне співвідношення між стабільністю та динамізмом конституції.

Таким чином, конституційний метод правового регулювання є однією з найважливіших кваліфікаційних ознак, які виокремлюють конституційне право в самостійну ланку правової системи України.

Розглянемо поняття системи конституційного права. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно пов’язаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права — це фундаментальні засади, в яких утілюються сутність і політико-правове призначення цієї галузі права та її основного джерела — Конституції України. Це своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об’єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість.

Інститут права — це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це стосується й інституту конституційного права, норми якого відзначаються певною автономністю, відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права. Так, галузевими інститутами конституційного права є інститути представницьких органів, громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо, міжгалузевим — інститут власності.

Інститути конституційного права розрізняють за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), котрі, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Такими надінститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Таким чином, інститут конституційного права — це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов’язаних правових норм. Це — головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права й охоплює декілька різновидів правовідносин, однорідних за змістом і методами правового впливу.

Інститути конституційного права у сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Вони розташовані в певному порядку й усі включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції, де відбито інститути загальних засад конституційного ладу, прав і свобод людини та громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової влад, територіального устрою, місцевого самоврядування, а також інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції.

Можна запропонувати й іншу класифікацію інститутів конституційного права залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

Інститут народовладдя:

безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

представницьке народовладдя (через обраних представників народу);

місцеве самоврядування.

Інститут конституційного оформлення народовладдя:

конституційний лад;

юридична конституція;

конституційні закони;

конституційна законність;

конституційні звичаї, традиції.

Інститут правового статусу людини та громадянина:

громадянство (постійний зв’язок особи й держави);

система основних прав і свобод людини та громадянина;

гарантії основних прав і свобод.

Інститут державного будівництва:

форма держави;

територіальна організація України;

механізм держави.

Конституційно-правові норми — це загальнообов’язкові правила поведінки, установлені чи санкціоновані державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Разом з тим конституційно-правові норми мають ряд специфічних якостей і ознак, які дають змогу виділити конституційне право в окрему галузь. Від інших видів правових норм вони відрізняються:

змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин — відносини народовладдя;

установчим характером, оскільки вони встановлюють порядок створення правових норм, обов’язковий для всіх інших галузей права;

вищою юридичною силою щодо інших правових норм;

особливостями структури (для них, як правило, не характерна тричленна структура — гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми, а саме норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, взагалі мають лише диспозицію, інші мають і диспозицію, і гіпотезу. Санкція міститься в конституційно-правових нормах лише в окремих випадках.

До характерних ознак конституційно-правових норм необхідно віднести такі:

найбільшу стабільність у порівнянні з нормами інших галузей права;

підвищений рівень охорони з боку держави;

прямий характер їх дії;

особливий механізм реалізації.

Конституційно-правовим нормам властивий також політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються у сфері функціонування держави. Однак характеризувати такі норми як суто політичні немає підстав.

Серед конституційно-правових норм значне місце займають нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визначаються права та обов’язки суб’єктів. їх завдання в іншому: вони є сполучною ланкою між нормами різних галузей права, інтегруючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової системи. Це нормативні приписи, які визначають загальні принципи конституційного права, норми,