Конституційне право України - Володимир Годованець

Суб’єкт конституційно-правових відносин реалізує в них свою конституційно-правову правоздатність. У конституційно-правових відносинах беруть участь різні суб’єкти; це обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного із суб’єктами інших відносин: певний статус, відповідну право- дієздатність, механізм реалізації своїх повноважень тощо. Разом з тим їм притаманний ряд специфічних ознак, які виокремлюють їх із системи інших суб’єктів, визначають їх місце та роль у сфері суспільних відносин. Це обумовлено змістом і значенням таких відносин: вони є відносинами влади, тому їх суб’єкти займають особливе місце з огляду на те, що вони здійснюють таку владу, наділені винятковими повноваженнями, їх дії та вчинки в переважній більшості мають владно- імперативний характер.

Специфіка деяких суб’єктів цих відносин полягає в тому, що вони є учасниками лише конституційно-правових відносин і не можуть бути суб’єктами інших правових відносин (це стосується, наприклад, територіальних утворень). Переважна ж більшість суб’єктів є учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому стрижнем статусу цих суб’єктів є конституційно-правовий статус.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить уся повнота влади на території держави, корінні народи й національні меншини;

громадяни України, особи без громадянства, біженці;

Українська держава (Україна як держава);

органи державної влади України;

народні депутати та посадові й службові особи;

політичні партії та громадські організації;

територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування;

адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією й законами України;

державні та інші підприємства, установи й організації, навчальні й інші державні, комерційні та приватні заклади.

Суб’єктами конституційно-правових відносин можна вважати також виборчі комісії, загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів.

Суб’єкти конституційно-правових відносин у відповідності до наданих їм юридичних прав і обов’язків виконують певні дії, завдяки яким виникають відповідні конституційно-правові відносини, тобто об’єкти таких правовідносин. Це певні дії, особисті, соціальні чи державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси й потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини та здійснюють свої суб’єктивні конституційні права й обов’язки. Згадані об’єкти можуть бути матеріальними та нематеріальними.

Матеріальними об’єктами конституційно-правових відносин є:

політичні блага — конституційний лад, суверенітет, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;

дії вповноваженого суб’єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);

дії зобов’язаних суб’єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб’єктів правовідносин, щодо яких прийняте відповідне рішення Конституційного Суду України);

речі та інші майнові й духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові й літературні твори, образотворче мистецтво тощо);

поведінка суб’єктів конституційно-правових відносин;

результати поведінки суб’єктів таких відносин;

природні об’єкти.

Нематеріальними об’єктами конституційно-правових відносин є:

особисті нематеріальні блага людини та громадянина (життя, здоров’я, честь, гідність);

певні соціальні властивості й риси об’єднань, спільнот;

духовні цінності.

У більшості випадків підставою для виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин є дії чи акти як результат таких дій.

Серед матеріальних об’єктів конституційно-правових відносин провідна роль належить загальнонародним і загальнодержавним об’єктам.

У конституційному праві часто вживається поняття юридичного факту — таких життєвих обставин, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії конституційно-правових норм. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, що існують у процесі реалізації повновладдя народу України.

Відомо, що кожна наука має певну сукупність джерел. Джерела права — це форма існування правових норм, яка перетворює право в об’єктивовану реальність.

Світова практика знає чимало джерел права. Це акти, документи, традиції, правові (у тому числі конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (галузі права).

Україна також має глибинні історичні джерела конституційного права, але їхні генезис і особливості науковці оцінюють по-різному [91].

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально- психологічних та інших відносин.

Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер, бо це найбільш політизована галузь національної правової системи.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Державна воля, яка матеріалізується у правових актах, — надзвичайно складне суспільне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори.

Що значить втілити волю в закон? У загальному вигляді це означає надати конкретній волі загальнообов’язкового характеру, втілити її в правовому акті, який, у разі потреби, охороняється силою держави.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів і безпосереднього творення права самим народом, причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найважливіші відносини — відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Конституційне право не має «паралельної» галузі, як це властиво цивільному чи кримінальному праву. У конституційному праві матеріальні і процесуальні норми об’єднуються в одному акті, що обумовлено насамперед вимогами законодавчої техніки.

Множинність конституційних відносин і різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак — різноманітність видів джерел конституційного права.

Конституція України — основне джерело конституційного права України, найважливіший політико-правовий документ України.

Закони в широкому розумінні — встановлені державою загальнообов’язкові правила. У юридичному значенні закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найважливіші суспільні відносини й має найвищу юридичну силу в системі законодавства України. Розрізняють конституційні (органічні) закони і закони звичайні.

Конституційні закони — особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за політико- правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції, органічно розвивають і продовжують її. Вони є своєрідними супутниками Конституції та входять до системи конституційного законодавства. їх спорідненість із Основним Законом полягає в тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність прийняти той чи інший закон, який має розвинути ту чи іншу статтю.

За порядком прийняття, структурою, формою та іншими ознаками конституційні закони в Україні нічим не відрізняються від звичайних.

Для конституційних законів характерна комплексність. Вони вбирають у себе норми багатьох галузей права. Типовим прикладом такого закону є закон про громадянство України, який містить норми конституційного, цивільного, сімейного, міжнародного права.

Регламент Верховної Ради України як процесуальний нормативний акт фіксує правову регламентацію порядку діяльності Верховної Ради України. Регламент —