Конституційне право України - Володимир Годованець
Невеликі поселення, що мають тимчасове значення та нестійкий склад населення чи є об’єктами службового призначення в системі певної галузі господарства (будівлі залізничних служб, будинки лісників, шляхових майстрів, одиночні двори тощо), не є самостійними населеними пунктами й зараховуються до тих населених пунктів, з якими вони пов’язані територіально.
За значенням у системі адміністративно-територіального устрою України її міста поділяються на міста загальнодержавного значення (Київ, Севастополь), міста обласного, республіканського (в Автономній Республіці Крим) значення, міста районного значення.
У великих містах як адміністративно-територіальні одиниці визначаються також відповідні частини цих міст — райони.
Сьогодні до складу України входять Автономна Республіка Крим і 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, — 2 міста загальнодержавного значення — Київ і Севастополь, — 165 міст обласного та 279 районного значення, 907 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28 839 сільських населених пунктів, об’єднаних у 10190 сільських округів, як самостійних адміністративно-територіальних одиниць. Отже, як бачимо, не кожен населений пункт є самостійною адміністративною одиницею.
Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Одні сільські населені пункти об’єднуються під юрисдикцію єдиних для них територіальних громад як первинних суб’єктів місцевого самоврядування, інші, навпаки, виходять з-під такої юрисдикції, роз’єднуються. Окремі населені пункти (села, селища), які розташовані близько від міст, намагаються увійти під юрисдикцію їхніх територіальних громад, а органи самоврядування великих міст (з населенням понад 1 млн осіб) порушують питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення.
Конституція України (пункт 29 статті 85) визначає, що утворення та ліквідація районів, установлення та зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування й перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України, а територіальний устрій України визначається виключно законами України (пункт 13 статті 92). Проте такий закон поки що розроблюється.
Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом (стаття 73 Конституції України).
Певні повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Деякі питання, пов’язані зі статусом адміністративно-територіальних одиниць в Україні, регулюються законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня
р., «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р. та іншими в частинах, що не суперечать Конституції України.
Особливим статусом в Україні користується Автономна Республіка Крим. Зміст автономії такого адміністративно-територіального утворення визначається статтями 134–139 Конституції України.
Стаття 134 визначає Автономну Республіку Крим як невід’ємну складову частину України, тим самим підтверджуючи й закріплюючи цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів. Такий конституційний припис повністю знімає питання щодо можливості приєднання Криму до будь-якої іноземної держави чи набуття ним статусу суверенної держави. Із цієї статті також випливає, що опитування населення автономії та проведення місцевого референдуму щодо цих положень є антиконституційним і не може мати правових наслідків.
За конституційною природою Автономна Республіка Крим є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної) автономії, суть якої полягає передусім у праві її населення (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які воно обирає, самостійно вирішувати питання, віднесені до відання автономії.
Зі змісту статей 135, 136 Конституції України випливають основні державні ознаки Автономної Республіки Крим:
вона має свою Конституцію;
у ній діє (як регіональна) система державних органів на чолі з Верховною Радою та Радою Міністрів;
її державні органи у межах своїх повноважень приймають правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим.
Повноваження Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України, Законом України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 р., Конституцією Автономної Республіки Крим, прийнятою 21 жовтня 1998 р.
Стаття 137 Конституції України встановлює перелік питань, з яких Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання, а стаття 138 — питань, які належать до відання Автономної Республіки Крим. Частиною другою зазначеної статті передбачається, що Автономній Республіці Крим законами України можуть бути делеговані й інші повноваження.
Конституція Автономної Республіки Крим, прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим і затверджена Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня 1998 р., базується на нормах Конституції України, викладених у її розділі Х «Автономна Республіка Крим» та на інших нормах.
Частина перша статті 1 Конституції Автономної Республіки Крим відтворює статтю 134 Конституції України про те, що «Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання».
Правовою основою статусу й повноважень Автономної Республіки Крим, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим є Конституція України, закони України, Конституція Автономної Республіки Крим (частина перша статті 2 Конституції Автономної Республіки Крим).
Особливість статусу Автономної Республіки Крим у складі України підтверджується також і тим, що лише в ній діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України. Сьогодні такий закон поки що відсутній, і Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим функціонує на основі «Положення про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», затвердженого Указом Президента України від 31 січня 1996 р.
Тема 19
Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні
Система політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж століть, включає у себе чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефективне керівництво країною як у центрі, так і на місцях. Серед них чільне місце належить принципу децентралізації державної влади на рівень територіальних громад і органів, які вони обирають, тому що, як відомо, жодною країною не можна успішно керувати з центру, оскільки якою б досконалою не була державна влада в центрі, вона ніколи не буде ефективною, якщо не спиратиметься на демократично організовану систему самоврядування на місцях.
Відображуючи прагнення українського народу розвивати та зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, Конституція України в статті 7 закріпила принцип, згідно з яким «в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування». Отже, Конституція України покладає на державу функцію підтримки місцевого самоврядування як однієї з підвалин демократичного ладу.
Поняття місцевого самоврядування визначається пунктом 1 статті 3 Європейської Хартії місцевого самоврядування, прийнятої 15 жовтня 1985 р. Європейською Радою у Страсбурзі, підписаної там же від імені України 6 листопада 1996 р. і ратифікованої Верховною Радою України 15 липня 1997 р.: «Під місцевим самоврядуванням слід розуміти право та реальну
