Конституційне право України - Володимир Годованець

виконання адвокатами обов’язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства в процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Закон України «Про адвокатуру» визначає права й обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності. Згідно з цим Законом для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної). Порядок їх організації та діяльності визначається відповідним Положенням, яке затверджується Президентом України.

При Кабінеті Міністрів України утворюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, яка розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та має право скасовувати чи змінювати їхні рішення. Її діяльність також регулюється відповідним положенням, яке затверджується Президентом України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Тема 16

Охорона конституції

Охорона конституції в широкому розумінні — це сукупність різноманітних заходів щодо забезпечення її дії. До них належать заходи юридичного, освітнього, виховного, економічного та політичного характеру. Організація охорони конституції полягає у створенні дійових гарантій конституційної законності. Охорона конституції вимагає значної роботи як із формування певного світогляду, загальнокультурної, політичної та правової свідомості, так і створення реальних норм, інститутів, матеріальних ресурсів, покликаних забезпечувати всебічну її дію.

Суб’єктами охорони конституції є всі ті організації, органи, установи й особи, які поділяють конституційні положення та бажають їх закріплення в повсякденному житті.

Разом з тим про охорону конституції частіше ведуть мову у вузькому, власне юридичному смислі. У цьому випадку вона постає як сукупність правових засобів щодо забезпечення юридичної дії основного закону (юридичний захист конституції).

Правова охорона конституції передбачає створення та забезпечення реальної дії правових гарантій конституційної законності, до яких належать удосконалення законодавства, контрольно-наглядові заходи, заходи захисту та відповідальності. Зокрема, контрольно-наглядові заходи включають парламентський контроль, контроль органів управління, судовий і громадський контроль, спеціалізований конституційний контроль (чи нагляд), спеціалізований відомчий контроль (чи нагляд), прокурорський нагляд.

Конституційний контроль (нагляд) — особливий вид правоохоронної діяльності в державі, який полягає в перевірці відповідності законів та інших нормативних актів конституції даної країни.

Обов’язки щодо організації правових заходів охорони конституції покладаються на компетентні державні органи.

Правову охорону конституції можна розглядати й у суто спеціальному смислі — як сукупність контрольно-наглядових повноважень і заходів з боку державних органів, що володіють правом перевірки змісту нормативних актів і дій адресатів права на предмет їх відповідності Основному Закону. У цьому аспекті розрізняють попередню та наступну охорону конституції залежно від того, піддаються контролю (нагляду) проекти нормативних актів чи вже прийняті акти. Охорона може бути матеріальною, коли здійснюється змістовна перевірка актів (дій), і формальною, якщо перевірці піддається тільки дотримання процедури (порядку) прийняття актів (здійснення дії).

Розрізняють правову охорону конституції у вигляді конкретного та абстрактного контролю. Конкретний контроль пов’язаний із конкретними випадками застосування нормативного акта чи з конкретною діяльністю посадових осіб і органів держави. Абстрактний контроль здійснюється за різними підставами, але поза конкретним приводом.

З точки зору обов’язковості правову охорону конституції можна розділити на обов’язкову та факультативну. Перша передбачає покладання на певних суб’єктів обов’язків із вжиття відповідних заходів щодо охорони конституції за певних обставин. Друга базується на власній ініціативі суб’єкта виступити на захист конституції.

Світова практика свідчить, що організація охорони конституції може здійснюватися в таких формах:

використання владних прерогатив президентом як гарантом конституції;

використання компетентними суб’єктами права законодавчої ініціативи;

установлення особливого порядку (складнішого) перегляду та внесення пропозицій про зміни до тексту чинної конституції;

прямого конституційного нагляду, коли компетентний державний орган виявляє неконституційність акта, але сам його не скасовує;

опосередкованого конституційного нагляду, коли повноважні органи (суди загальної юрисдикції) мають право не застосовувати закони (якщо, на їх думку, вони не відповідають конституції) і звертаються за підтвердженням їх конституційності до Конституційного Суду;

попереднього та наступного конституційного контролю, коли компетентні державні органи не тільки виявляють невідповідність актів конституції, але й відхиляють те, що не відповідає Основному Закону;

офіційного нормативного та казуального конституційного тлумачення;

конституційно-правового судового вирішення спорів щодо компетенції органів державної влади та управління тощо;

конституційної експертизи правозастосовчої практики, коли Конституційний Суд розглядає справи за скаргами про порушення основних прав і свобод громадян.

Європейська система охорони конституції історично пов’язувалася з діяльністю спеціалізованих органів, перш за все конституційних судів.

Зважаючи на набутий досвід багатьох країн Європи і надаючи виключного значення здійсненню конституційного контролю за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, Основний Закон України, прийнятий Верховною Радою України 28 червня 1996 р., передбачив у спеціальному розділі створення компетентного органу, який би функціонував самостійно й незалежно від будь-яких владних структур і належним чином відстоював принципи правової держави.

Таким органом став Конституційний Суд України, який відповідно до статті 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Його організація, повноваження, порядок діяльності та процедури розгляду ним справ визначаються Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., а також Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду 5 березня 1997 р. Зазначений Закон встановлює, що завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Ефективному захисту Конституції України покликане служити також урегулювання порядку внесення змін до неї. Такий порядок, зафіксований у розділі XIII «Внесення змін до Конституції України» покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою й водночас динаміку його розвитку з урахуванням удосконалення суспільних відносин.

До суб’єктів конституційної ініціативи, яким на підставі статті 154 Конституції України надано право порушувати питання про внесення змін до Основного Закону України, належать Президент України або не менш як третина народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Але подавати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» можуть Президент України або не менш як дві третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

У першому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо його схвалено більшістю від конституційного складу Верховної Ради, а на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

У другому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України має