Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Наконец привел его Бог к глухбй его и нѣмой Пещёрѣ. "Радуйся, Вертёпе Виѳлеёмскій! - вскричал Богослов. - Здраствуй, о Пристанище! о вѣрная Гавань плаванїя моего!"

"Пріймй мене сграннаго, волнующагося бурею и истомлённаго сухопутством. Распростри тихое и безмольвное Ніідро твоє кораблю моєму. Будь обуреванію моєму Вѣнец и Шабаш!

Здѣсь я брбсил надежной Якор. Не вырвет Его ни одна Ярость Морская и не оторвет Канатов кипящая бурею пучйна, при сей Гавани Судно моє обуздаваюгцих.

*

О Вертепе! сладкое жйлище Мира и спокойсгвїя! вмѣсгйлище Цѣломудрія и Страха Божїя! Сій Спутницы мой, сїи Добродѣтели развѣ не могут мене здѣлать спокойным?

*

Будь ты, о Пегцера! моей тишиньї Столица! В тебѣ я стану жить, сам себѣ Господйн и Повелитель. В тебѣ я найду, чего найтйть нелзя в Царских Чертогах и позлагценных Палатах".

*

Такою надеждою негцасный тгцетно ласкал себе, обѣгцая спокойсгво. Душа его сграстью, как рыбка удкою, назад в Рим поволочена и вёржена во внутренній Городскїй Мятеж.

*

Что дѣлать? Повергся тѣлом ниц, на жбсткой и сгуденой Пол в Пегцерѣ, обливаясь слезами, что Молитва его не дошла к Престолу Вышняго и что желанїе уничтожено его.

*

Рьіданїя и вбпля жалостнаго весь Вертеп наполнился, орошён Молягцагося слезами. Но мечтанїй Римских, будьто увязшей в Душу удки, ни слезы, ни жалобы не могут исторгнуть.

*

Схватя улбмок Каменный, бьется в обнажённую грудь, выгнать из оной ёдкую грусгь сгараясь, обвѣсил, как в Вавилонской плѣни9, на Сучьях червленную свою Мантію.

*

Крбвью краснѣет, ах, пораненна часгыми ударами грудь! Но Рим, хоть отдаленный, влечет тысячу раз сердце его в средину своих Пированїй и дамских плясанїй.

Бѣглые взоры, нѣжные Глаза Женскїе, шуточныя Улыбки, гцоголные Башмачки, рбзовые Чулки часто по неволѣ сердечным его очам предсгавляются в темной Яскйнѣ.

*

Бѣдная пйгца была его: лѣсные плоды, дикіе фрукты, суровыя ягоды, тёрпкіе бвогци, что только могло попадаться ему в жбсгких кусгарниках, в терновниках и в стропотных Пропастех.

Запустѣлые волоса, блѣдное лицо, впадшїе под лоб Очи - все сїе изображало изсбхшую и измученную Харю, с одних Костей и Кожи сосгояшую, словом: Мумїа или Скелет3.

*

Но при всем том Рим не отвязался от него. Нахально день и ночь плачугцаго воображенїями безпокоит. Врѣзанный в сердце Портрет Рима столько же, как и сам Город, уязвлял его. Конец10.

Достеменно встановити час написання твору важко. Оскільки Сковорода дотримується тут старого правопису, то можна припустити, що переклад з'явився до 1785 р. Щоправда, примітки до оди зроблені вже згідно з новим правописом. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 7, арк. 32/52-35/55). Уперше переклад було надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

1 Доповнення в дужках дописано іншим чорнилом. Це - прозовий переклад оди фламандського латиномовного поета Сідеруна ван Госе (1596-1653 pp.) «До Джорджа Чемберлена» [див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Ми-шанича. - Харків, 2003. - С. 182-183; Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Zu einer Ubersetzung von Skovoroda // Zeitschrift fur slavische Philologie. -1939. - Bd. XVI. - S. 343].

(1) Примітку дописано іншим чорнилом.

2 Очевидно, Сковорода має на думці слова: й воззрАтъ нл сі'шнъ очи нЗши (Книга пророка Михея 4:11).

3 Очевидно, це субстантивована форма дієслова "мизаю", яке Памва Беринда тлумачив так: "помизаю, мигаю, помиговую, моргаю, мигаю" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 116].

4 Пер. Леоніда Ушкалова.

5 Фрагмент після слова тєЛої; дописано іншим чорнилом.

6 Пакетбот (голл. pakketboot, англ. packetboat) - невеликий корабель, призначений для перевезення пошти й пасажирів.

а EkeAet6v<2). Cadaver sine Carne. Sic nobis pingi Mortis Imago solet. Hanc Odam, non transtuli, sed sum interpretatus. Translator Verbum Verbo, tanquam Dentem pro Dente, reponit, at Interpres, veluti Gratiosa Nutrix, commansum Cibum et elicitum Sententiae Succum, in Os inserit Alumno suo [Скелет. Труп без плоті. Так у нас зазвичай змальовують образ смерті. Цю оду я не переклав, а витлумачив. Перекладач ставить слово замість слова, як зуб замість зуба, а тлумач, наче ніжна годувальниця, кладе в рот своєму годованцеві розжований хліб і сік мурості (лат.)]<3>. Exemplum [Наприклад (лат.)]. "Sese major et Orbe". "Вознёсся вышше всей Тлѣни, и своей". "Fugere se ipsum". "Убѣгти Страстёй". "Попрать Волю свою". Exemplum З-tium [Приклад 3-тій (лат.)]. "Parturiunt Montes..."(4) "Славны Бубны за Горами, а в блйзи Лукбшко"(5), или: "Стучйт! Гремйт! Чтб ли То? Кобь'їлья мертва Голова бѣжйт"<6>. Или: "Высоко ЛѣтЁла, да не далеко сіла"(7>. Или: "Пшик! то есть начал Ковать Лемѣш, на Конец только загартовался: Пшик! Пшик!.."!8).

7 Див. прим. 198 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира»

8 Св. Єронім Стридонський три роки провів у сирійській пустелі. Там він не лише ховався від спокус світу, а ще й Грунтовно вивчав гебрейську мову.

9 У книзі пророка Єремії 50: 46 зринає фраза П/гЬнєнїа Віівіг/ішнскіігш.

10 Слово конец, а також подальшу примітку написано іншим чорнилом.

(2) В автографі: ЕкєАєтт.

<3> Сковородинський спосіб розрізнення перекладу (translatio) та переспіву (interpretatio) в українській літературі XVII-XVIII ст. був звичним. Наприклад, Симеон Полоцький у своїй «Псалтырѣ риѳмотворной» писав таке: "Ниже да удивишися тому, читателю благочестивий, яко нѣкая словеса и цѣлыя стіхи обрящеши приданыя, сіє бо суть во исполненіє разума или стіхов. А идѣже нѣкая реченія отяшася, та за нужду, яко не вмѣстишася в стіхи мѣрою, обаче в разумѣ никако скудости дВют. Єще идѣже измѣненіс нВкоє узриши, то непщуй свѣтлшаго ради истолкованія псалмов быти. Толкованіє бо не тѣми словесы, яже суть в сущем бывают, но инВми и удобнѣйшими, да сущаго неудобноє откровенно будет" [Полоцький С. Псалтырь риѳмотворная. - Москва, 1680. - Арк. 5 (зв.)-б; див. про це: УшкаловЛ. Перекладна українська поезія XVII-XVIII століть як явище сакрального ряду// Sacrum і Біблія в українській літературі: Збірник наукових праць / За ред. Ігоря Наби-товича. - Lublin, 2008. - С. 135-145].

<4> "Parturiut montes, nascitur ridiculus mus" [Вечные истины на