Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(14.02.1883-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Красне Балтського повіту Подільської губернії. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

У 1919 р. — командир 8-ї сотні 3-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. З 20.07.1920 р — командир 11-го куреня 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. 13.08.1920 рбув поранений під час бою у ліву ногу. У 1921 р — старшина штабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волиньскої дивізії Армії УНР.

Гайдай Прокіп, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 39–42; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 6; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — Ч. 8. — С. 53–56.

(02.04.1897-?) — підполковник Армії УНР.

Походив з Новозибківського повіту Чернігівської губернії. У складі лейб-гвардії Литовського полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручик.

На початку 1919 р. — командир 5-го кінного Кінбурнського полку 2-ї кадрової кінної дивізії Дієвої армії УНР, який 15.02.1919 р. було переформовано у 27-й кінний дієвий полк (з кінця березня — 27-й кінний Чортомлицький полк 5-ї дієвої кінної дивізії). Станом на 16.08.1919 р. — командир 7-го (27-го) кінного Чортомлицького полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — приділений до 31-го куреня 11-ї бригади 4-ї Київської дивізії, потому — старшина Партизансько-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 6-зв; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр 94. — С. 18; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; Пузицький А. Боротьба за доступи до Киіва//За Державність. — Варшава. — 1937. — № 7. — С. 36; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 81.

(18.07.1880 — після 1931) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Галкін Володимир, фото 1930 року (фото з архівно-слідчої справи)

Народився у Санкт-Петеребурзі. Закінчив Московське піхотне юнкерське училище (1904), служив у Керченській фортечній мінній роті. Закінчив Офіцерську електротехнічну школу та Миколаївську військову академію за 2-м розрядом (1912), переведений до Генерального штабу у 1914 р. З вересня 1914 р. — помічник начальника відділення управління генерал-квартирмейстера штабу 7-ї армії. З березня 1915 р. — начальник штабу Новоселицького загону. З травня 1915 р. — обер-офіцер для доручень штабу 32-го армійського корпусу. З червня 1915 р. — штаб-офіцер для доручень штабу 25-го армійського корпусу. З серпня 1915 р. — підполковник, старший ад'ютант штабу 82-ї піхотної дивізії. 05.01.1918 р. був демобілізований з армії.

З 16.04.1918 р. — на українській військовій службі: старший ад'ютант штабу 8-го Катеринославського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави.

У грудні 1918 р. — у складі кадрів корпусу залишив Катеринослав та виїхав до Криму — на з'єднання з Добровольчою армією. З січня 1919 р. — начальник зв'язку 4-ї збірної Кримської дивізії Збройних Сил Півдня Росії. У березні 1919 р. захворів на тиф. З травня 1919 р. — штаб-офіцер штабу 2-го корпусу ЗСПР.

У січні 1920 р. в районі Одеси перейшов до РСЧА. Був призначений начальником штабу Української радянської дивізії, що формувалася з колишніх вояків Дієвої армії УНР та УГА при 41-й стрілецькій дивізії РСЧА.

06.04.1920 р. підняв повстання частин дивізії проти більшовиків та перевів їх до Дієвої армії УНР, що рейдувала у Першому Зимовому поході. З цих частин було створено Чорноморський Партизанський Кіш (з 04.07.1920 р. — 5-а Чорноморська бригада 2-ї Волинської дивізії Армії УНР). З 06.04.1920 р. — начальник штабу Чорноморського Коша. З 03.09.1920 р. — помічник начальника 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий Дієвої армії УНР.

Влітку 1921 р. з наказу Ю. Тютюнника перейшов радянський кордон для організації в Україні партизансько-повстанської боротьби проти радянської влади. Певний час діяв у підпіллі, однак невдовзі був схоплений ЧК (у перестрілці під час арешту був важко поранений в руку та плече).

Був відправлений до Москви, де з березня 1922 р. працював завучем у Московській військово-педагогічній школі. З літа 1923 р. — викладач математики Московської військово-інженерної школи. Наприкінці 1924 р. був звільнений з РСЧА як колишній білогвардієць, працював у Москві приватним викладачем математики. У ніч на 31.12.1930 р. був арештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 10.05.1931 р. був засуджений до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Подальша доля невідома.

ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 161, архівно-слідча справа Галкіна В. І.; ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 395–396, 400; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 46; Список генералам. — штаб и обер-офицерам инженерных войск. — СПб. — 1913. — С. 52; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 323, 329, 372; Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Каліш. — 1923. — Ч. 2. — С. 30–32.

(21.09.1866-03.03.1942) — генерал-полковник Армії УНР.

Народився у Києві. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1887), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Волинського полку. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1893). Служив на штабових посадах у Варшавській військовій окрузі. У 1905–1910 рр. — командир 40-го піхотного Коливанського полку (Лодзь). З 13.05.1910 р. — генерал-майор, черговий генерал штабу Варшавської військової округи. З 22.08.1914 р. — черговий генерал штабу Західного фронту, генерал-лейтенант. За Першу світову війну нагороджений всіма орденами до Білого Орла (21.07.1916 р.).

З