Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

У грудні 1919 р. перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. У 1920 р. емігрував. Після 1922 р. повернувся в Україну, в Єлисаветград (Зінов'євськ), де жив принаймні до 1926 р. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 43-зв. — 44; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 1077; Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 450; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 81; ВН. (Василь Чабанівський) Спогади про повстання проти гетьмана в Полтаві//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 9. — С. 96–100; Ключенко О. Генеральна Булава УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5–10; Ключенко О. Генералітет УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 4–7; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 67, 170, 177, 180.

ГЕРАСИМЕНКО Володимир Маркович

(06.07.1892-24.04.1975) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Народився у с. Білики Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Закінчив Київську гімназію, кавалерійське училище (01.02.1916). У 1917 р. служив поручиком у лейб-гвардії Гродненському гусарському полку.

У березні 1918 р. вступив до 1-го кінно- гайдамацького полку ім. К. Гордієнка військ Центральної Ради. Командир чоти 1-ї сотні цього полку. У боях на Полтавщині під Майорківщиною навесні 1918 р. був поранений. Згодом — командир сотні у Гордієнківському та 22-му кінно-козачому Гродненському полках Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. 22.03.1919 р. під ст. Чечельник на чолі сотні 22-го полку був вдруге поранений. З 22.09.1920 р. — командир 6-го кінного ім. Костя Гордієнка куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

Герасименко Володимир, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

У серпні—вересні 1944 р. очолював Український легіон самооборони на Волині. Після Другої світової війни жив на еміграції у Німеччині.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С. 7-зв. — 8; Спр. 653. — С. 102; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 14; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. — С. 42; Герасименко В. Сутичка з будьонівцями//06орона Замостя. — Торонто. — 1956. — С. 27–28; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 270; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1975. — Ч. 3/4. — С. 115.

ГЕРАСИМІВ Микола Сергійович

(10.10.1896-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Петроград. Останнє звання у російській армії — поручик.

У грудні 1918 р. — командир технічного куреня Республіканської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 16.08.1919 р. — командир 7-го технічного куреня Запорізької групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — сотник Збірного пішого полку Запорізької дивізії Армії УНР. У 1920 р. — командир Запорізької технічної сотні 1-ї Запорізької стрілецької дивізії. У 1921 р. був приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.

ЦДАВОУ. -Ф. 1078. -Оп. 2. -Спр. 28. -Спр. 219. С. 97-зв.; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 56.

ГЕТЕНКО Олександр Петрович

(11.05.1885—5.07.1966) — начальник юнацької школи Дієвої армії УНР.

Закінчив Миколаївське інженерне училище (1908), вийшов підпоручиком до Наревської річної мінної роти. Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1918 р. — командир інженерної сотні Інструкторської школи старшин, навесні 1919 р. — начальник Київської інженерної юнацької школи. 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. Повернувся 19.09.1919 р., перебував у розпорядженні штабу Армії УНР.

У 1920 р. повернувся в радянську Україну. До 1942 р. жив на Харківщині. З німецькими військами виїхав до Європи. Згодом переїхав до США. Похований на цвинтарі «Крови Гід», штат Індіанаполіс, США.

Гетенко Олександр, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 121–123; Зварич І. Київська інженерна юнацька школа// За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 91—107; Левченко С. Інструкторська Школа Старшин//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 123; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск. — СПб. — 1913. — С. 69; «Дороговказ». — Торонто. — 1966. — Ч. 30/31.

ГЛІБОВ Андрій Іванович

(1877—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився в Московській губернії. Закінчив Миколаївське інженерне училище та Миколаївську інженерну академію. Станом на 01.01.1910 р. — капітан, перебував у розпорядженні Санкт-Петербурзького окружного інженерного управління. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 20.08.1918 р — старшина квартирної управи Головного інженерного управління. грудня 1918 р. — інспектор інженерних частин Осадного корпусу військ Дієвої армії УНР. З 01.07.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник частини заготівлі Головного інженерного управління Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 37. — С 226–229.

ГЛАДКИЙ Ігор Петрович

(?—27.09.1919) — військовий старшина Армії Української Держави.

Нащадок роду кошового отамана Запорізької Січі Йосипа Гладкого. Закінчив Тверське кавалерійське училище (1905). Станом на 01.01.1910 р. — поручик 13-го драгунського Військового Ордена полку. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1917 р. — начальник 6-го броньового відділення у Києві, яке перейшло у розпорядження Генерального Військового Секретаріату Центральної Ради. У 1918 р. — командир 8-го автопанцирного дивізіону 8-го Катеринославського корпусу Армії Української Держави.

Після початку протигетьманського повстання у складі корпусу брав участь у Катеринославському поході на з'єднання з білогвардійськими військами у Криму. З 04.04.1919 р. — командир Запасного автоброньодивізіону у складі Збройних Сил Півдня Росії. Загинув при потопленні пароплаву у Маріуполі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 6. — С 9; Монкевич Б. Деіцо про співпрацю панцирних авт підчас оборони Києва в січні 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 6. — С.