Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.

60. ... період тримання під вартою, який оскаржує заявник, становить лише півтора місяця, два тижні з яких припадає на домашній арешт. Він зауважує, що серед основних мотивів, які навів окружний суд, на додаток до неспростовності доводів проти заявника, були серйозність і характер злочину та небезпека повторного скоєння злочинів. Суд вважає, що ці мотиви були як такими, що стосувалися справи, так і достатніми. Окрім того, він вважає, що спосіб ведення справи не призвів до надмірної тривалості строку тримання під вартою.

Отже, Суд уважає, що оскаржена тривалість попереднього ув’язнення не перевищила розумного строку, згаданого в пункті 3 статті 5 Конвенції.

* Це питання в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року Велика палата не зачіпала.

«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.

45. ... Суд вважає, що компетентний судовий орган виявив потрібну особливу ретельність, здійснюючи провадження в справі заявника.

46. У попередніх справах Суд визнавав, що попереднє ув’язнення терміном понад п’ять років становило порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ...

47. Ця справа була пов’язана з особливо складним розслідуванням і судовим розглядом актів міжнародного тероризму, кваліфікованих як тяжкі злочини, що спричинили смерть трьох та важкі страждання понад сотні потерпілих. Після екстрадиції заявника з Лівану 1996 року єдина причина його перебування в Німеччині полягала в його передання під суд в зв’язку із цими злочинами.

49. За цих виняткових обставин велика тривалість тримання заявника під вартою [5 років і майже 6 місяців] усе ж можна вважати обґрунтованою. Відповідно, пункту 3 статті 5 Конвенції не порушено.

«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.

48. ... Хоча об’єднання різних проваджень було, безперечно, необхідне для належного здійснення правосуддя, послідовна заміна судді — першого через рік після початку розслідування, а інших двох після того, як воно вже тривало два роки, — сприяла сповільненню розслідування; ба більше, цей факт визнали національні суди ... Судові органи діяли не так швидко, як належало, хоча заявник однозначно визнав злочини, як тільки почалося розслідування . і надалі не подавав жодних клопотань, які могли б сповільнити його хід. Строк, впродовж якого пан Мюллер перебував у запобіжному ув’язненні, перевищив «розумний», передбачений пунктом 3 статті 5 ...

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.

163. Суд відзначає, що підстави для відповідних рішень були обґрунтованими, принаймні на початку, хоча так само були дуже загального характеру. Органи судової влади посилалися на ув’язнених в цілому й згадували про характер злочину не більш як абстрактно. Вони не вказали на якісь чинники, що доводили б наявність ризиків, на які вони посилаються, і не встановили того, що заявник, якого раніше не притягали до кримінальної відповідальності й чия роль в організації мафіозного типу була, як казали, незначною (прокурор у цій справі просив трирічного строку покарання), становив собою небезпеку. Був знехтуваний і той факт, що обвинувачення проти заявника спиралися на докази, які з часом ставали все менш переконливими.

164. Суд, відповідно, вважає, що підстави, наведені в оспорюваних рішеннях, не були достатніми для обґрунтування попереднього ув’язнення заявника протягом 2 років і 7 місяців.

165. Отже, розглядуване попереднє ув’язнення порушувало пункт 3 статті 5 Конвенції.

«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.

78. Що ж до того, як національні органи влади розглядали справу, то Суд, зокрема, зазначає, що з моменту обвинувального висновку і слухання в міському суді 28 червня 1994 року минуло понад вісім місяців. Сам по собі такий період не видається надмірним, оскільки впродовж цього часу міському судові довелося розглянути кілька клопотань про прийняття додаткових доказів, які заявник подав, попри те, що в кінці слідства він прямо заявив, що не має ніяких інших запитів.

79. Однак згодом міський суд відклав три інші слухання, аби дати можливість прийняти додаткові докази. В результаті, своє перше рішення він ухвалив ще через півроку.

80. Згодом касаційний суд скасував рішення від 10 січня 1995 року на тій підставі, що міський суд не встановив або не розглянув всі значущі обставини справи, що він помилково застосував норму закону і що його рішення було нечітким. Попри втручання Верховного суду з метою прискорити судовий розгляд, міський суд постановив своє друге рішення аж 16 січня 1996 року, тобто через десять місяців після того, як скасовано його перший вирок.

81. За цих обставин Суд робить висновок, що судове провадження у справі не виявляло ознак «особливої ретельності».

82. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушено внаслідок тривалого попереднього ув’язнення заявника.

«Адам’як проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03,19 грудня 2006 року.

33. Суд зауважує, що в цій справі судові органи виправдали продовження терміну перебування під вартою характером правопорушення, суворістю належного за такий злочин покарання, складністю справи, ризиком втечі та перешкоджання належному здійсненню правосуддя.