Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
Молодший син Богдана Хмельницького. Проголошений гетьманом ще за життя батька, він тричі буде тримати гетьманську булаву, але жодного разу не зможе її втримати та стати врівень батькові.
Ю. Хмельницький не мав таланту державного керівника. Потрапляючи у залежність то до російського уряду, то до польського, то до татар та турок, Юрась Хмельниченко втратив підтримку у козацтва та простого люду. Життя нещасливого сина славетного Богдана закінчилося трагічно…
У народній легенді XIX століття переповідалось, що «Хмельниченко, обусурманившись, збив пушкою з гори верх батьківської церкви, бажаючи дістатись батьківських грошей, які, кажуть, були замуровані на горищі церкви. Він прийшов за ними до Суботова, та боявся, бо тут стояло військо, то вже зі злості хотів розбити церкву.
…Хмельниченко живе й досі. Наші старі чумаки розказували, що бачили його в горах на свої очі. І при зустрічі він і сам казав, що «Я син Хмельницького». Його ссе гадина, і він буде мучитись та блукати поміж горами аж до Страшного суду; а тоді вже Господь його простить, що, обусурманившись, хотів розбити батьківську церкву».
Юрась Хмельниченко — молодший син гетьмана Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомківни. Народився він 1641 року в Суботові.
Молодий гетьманич здобув непогану домашню освіту, був добре обізнаний із Святим Письмом, міг читати й писати не лише українською, але й церковнослов’янською, польською, грецькою та латинською мовами, хоч і поступався в цьому відношенні своєму батькові. Вчився Юрій Хмельницький і в Києво–Могилянському колегіумі, але недовго, бо через погіршення здоров’я Богдан повернув сина до Чигирина. Пізніше, вже як гетьман, Юрій Хмельницький ствердив батьківський привілей колегіуму, зазначивши, що він сам був колись його учнем. Відомо також, що одним із вчителів гетьманича у колегіумі був видатний український письменник, філософ й теолог Іоанникій Галятовський. Повернувшись додому, Юрій Хмельницький продовжив науку. В одному з документів 1656 року називається ім’я домашнього вчителя гетьманича — ченця Києво–Печерської лаври Іларіона Добродіяшка.
Після смерті батька 1657 року козацька рада в пам’ять заслуг Богдана проголосила Юрка гетьманом України. Шістнадцятилітнього гетьманича обрано на батьківське місце одноголосно. Старий гетьман іще за свого життя подбав про визнання цього державно–династичного акту з боку сусідніх держав. Законним наступником свого батька Юрія визнали Москва, Швеція, Польща, Семигород, Волощина, Молдавія, Крим і Туреччина.
Докладніше про ці вибори ми знаємо мало що. Народна традиція приховує деякі подробиці цієї події, але їх, звичайно, годі цілком брати на віру. В народній думі про смерть Богдана та обрання на гетьманство його сина не тільки стилізовані окремі моменти, а й зближені деякі досить віддалені одні від одних події. З опису сучасників, Юрась був чорнявий, маломовний, тихий і піддатливий. Цей підліток не був наділений од природи ні здоров’ям, ні розумом. Ні в той час, ні пізніше він далеко не визначався такими властивостями, що потрібні були в тодішніх обставинах для гетьмана. Він міг тільки піддаватися обставинам, а ніяк не кермувати подіями за своїм планом і за власної волі — а в той час він іще сам для себе потребував проводу. Серед козацької старшини, особливо серед старих заслужених полковників, такий гетьман не міг користуватися повагою, не користувався він нею й пізніше. Юрась не мав потрібних для цього моральних даних, до того ж і матеріальних засобів у нього майже не було. За ним було тільки одне — слава його батька. А так загалом, це була людина хвора, що пізніше дійшла до справжнього божевілля й виявила його в жахливих формах під час свого недовгого князювання над Україною.
На такій характеристиці Хмельниченка погоджується й українська історіографія. Микола Костомаров, що найповніше характеризує Юрася, називає його легкодухим, полохливим, неенергійним, безвольним, твердить, що Юрась хворів на «причинну й гилу (грижу)». Дмитро Бантиш–Каменський називає його слабим. В. Вовк–Карачевський каже, що Юрій Хмельниченко «через три роки (після смерті батька. — Авт.) ділом доказав, що він зовсім не здатний стати на чолі України та ще в такий тяжкий момент. Був він недужий, хворів на падучку й грижу, а до того ж усього був дуже обмежений». Борис Грінченко вважав його «зроду нерозумним, хитким, нерозважливим, ще й хворим, ні військової, ні державної справи він не тямив». Дмитро Яворницький називає Хмельниченка «цілком недосвідченим, що хоч і мав голову, але голову без здорового розуму й зовсім без політичної кебети… від природи євнух… нравом злий, розумом обмежений, тілом слабий юнак». Далі Яворницький прямо називає його «слабоумним сином» Богдана Хмельницького.
Сучасний дослідник Ю. Мицик зазначає, що судити про зовнішність Юрія Хмельницького можна з двох портретів, один з яких подавався в німецькій друкованій хроніці «Театр Європи», а другий — у літописі Самійла Величка. Не суперечить цим портретам і словесний опис зовнішності Ю. Хмельницького. Молодого гетьманича описали дуже лаконічно: темноволосий юнак, сором’язливий, скромний, скутий у рухах, більше скидався на ченця. Сорокарічного Юрія Хмельницького описали детальніше і в дещо інший спосіб: людина невелика на зріст, зграбна, яка мала видовжене обличчя з невеликими, глибоко посадженими очима, що робило погляд гострим і дещо насмішкуватим, гострий ніс, маленький рот. Чисте обличчя, невеликі вуса. Одягнений у жупан, шапку, оперезаний польським пасом, мав при собі шаблю, самопал і пістолі. Самійло Величко назвав у своєму творі гетьманича євнухом («з натури євнух»), але такий відгук вороже наставленого до цього гетьмана історика не є достовірним. Наприкінці 50–х років XVII століття Юрій був ще зовсім молодою людиною, яка відзначалася побожністю. На останньому ж відтинку свого життя, очевидно, він надолужив роки аскетизму, бо деякі джерела недвозначно натякають на нестримність його особистого життя.
Портретне зображення Юрія Хмельницького створює образ приреченої, досить хворобливої людини (особливо хворобливість передає погляд). В очах також засвідчена глибока внутрішня нерішучість, невпевненість у своїх силах. Дещо вередливий вигин брів говорить, що ця людина не має єдиної лінії поведінки, яка часто обумовлена настроєм, самопочуттям. Така людина навряд чи могла б налякати ворогів чи надати впевненості друзям. Тому вона буде самоутверджуватись саме на тих, хто їй підлеглий та залежний від неї.
А тепер спробуємо пересвідчитись у достовірності нашого фізіогномістичного аналізу зовнішності Ю. Хмельницького.
Відомості про гетьманича все частіше з’являються після 1653 року, коли по загибелі
