Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів
Платники податку звільняються від обов’язку подання декларації незалежно від видів та сум отриманих доходів, якщо вони: є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; в інших випадках, визначених даним Кодексом.
Відповідно до ст. 164.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведения обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається платником податку, який: а) зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами Кодексу або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкової знижки. Для цілей Кодексу обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів (підприємства, установи, організації), зобов’язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку. Іншими словами, якщо фізична особа отримує дохід не тільки від податкових агентів, вона зобов’язана подавати декларацію. Таким чином, якщо говорити про засновника юридичної особи, то в подальшому при отриманні доходів від, наприклад, продажу корпоративних прав, фізична особа зобов’язана буде відобразити такий дохід в декларації. Звичайно, якщо він буде мати місце, адже дохід у такому випадку буде обраховуватися як різниця між купівлею та продажем корпоративних прав.
170.2.2. Визначення інвестиційного прибутку (збитку) здійснюється за звичайною схемою: з інвестиційного доходу, отриманого від продажу окремого інвестиційного активу, віднімаються інвестиційні витрати, пов’язані з придбанням такого інвестиційного активу. При одержанні позитивного результату отримуємо інвестиційний прибуток, а при одержанні від’ємного результату, відповідно до пп. 170.2.3 даного Кодексу, — інвестиційний збиток. Але це фінансовий результат з операції продажу окремого інвестиційного активу, а загальний фінансовий результат за операціями з інвестиційними активами фізичної особи за податковий період (рік) визначається відповідно до вимоги пп. 170.2.6 даного Кодексу. І все було б просто, якби не ті винятки й особливості визначення інвестиційного прибутку, які передбачені в п. 170.2 даного Кодексу. Розглянемо деякі особливості визначення інвестиційного прибутку.
Норми пункту 170.2 розділу IV Кодексу передбачають облік інвестиційного прибутку від здійснення операцій на організованому ринку окремо від прибутку, отриманого на неорганізованому ринку, що є новацією з метою уникнення мінімізації прибутку, отриманого на організованому ринку.
Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6. При цьому до витрат, понесених фізичною особою у зв’язку з придбанням інвестиційного активу, відносять лише суми, які є еквівалентом вартості самого інвестиційного активу. Усі інші витрати фізичної особи, здійснені у зв’язку з придбанням інвестиційного активу (корпоративних прав), не підпадають під дію пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу. Згідно з пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права, вважаються придбанням інвестиційного активу, тобто є витратами на придбання такого інвестиційного активу. Щодо інвестиційного прибутку, нарахованого (виплачено) платнику податку — нерезиденту, то, враховуючи норми пп. 164.2.9 п. 164. 2 ст. 164 та пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу, якщо інвестиційні активи придбаваються юридичною особою у платника податку — нерезидента, то така особа повинна виконати всі функції податкового агента, зазначені у п. 18.1 та п. 18.2 ст. 18 Кодексу.
Згідно із пп. 170.2.7 ст. 170 Кодексу для цілей підпункту 170.2.2 під терміном «інвестиційний актив» розуміється пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу. Таким чином, об’єкт оподаткування податку на доходи фізичних осіб (інвестиційний прибуток від продажу пакета акцій) дорівнює різниці між сумою доходу, отриманого від продажу акцій, та витратами, понесеними платником податку на попереднє придбання цих акцій, без урахування збільшення вартості пакета ЦП чи деривативів, яка виникла за рахунок реінвестиції дивідендів.
Визначення терміна «корпоративні права» в даному Кодексі ідентичне до його визначення у Господарському кодексі України від 16.01.2003 р. № 436-І V (п. 1 ст. 167). Зокрема, у пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Кодексу України під корпоративними правами маються на увазі права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Щодо визначення економічної сутності терміна «витрати», то відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Кодексу під терміном «витрати», понесені (нараховані) платником податку у зв’язку із придбанням цінних паперів і деривативів, слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх
