Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Диявол шукає найрізніших способів нашкодити людині і ввести її в гріх, а одним з них є осквернити те, чого вживає вона, а тим і саму людину, Але в Требнику є кілька Чинів і Молитов запобігти цьому лихові: 1. Чин, биваємий, аще случиться чесому скверному якову любо впасти в кладезь водний, 2…в сосуд вина, іли єлея, їли меда, їли іного чесого, 3. Молитва над сосудом осквернившимся, 4. Молитва над пшеницею осквернившеюся, іли мукою, іли видом нікіїм, і 5. Молитва о скверно ядших (що з'їли нечисте).
Зла сила чіпляється до кожної речі, а тому їх треба забезпечити від того. Ось чому в Требнику знаходимо Молитви: 1. Молитва на Освященіє всякія вещі, 2. Благословеніє мрежі іли сіті, 3. Молитва во еже устроїти корабль, і ін. Сіль мала велику силу, тому в Требнику є й «Молитва над солію». А вже до здоров'я людини нечисті духи чіпляються найбільше, особливо «дух немощі», що посилає недуги, тому в Требнику є й «Молитва на всякую немощь». В Требнику в «Чині на нивах» подається стародавнє «Заклинаніє Св. Мученика Трифона», в якому проганяється з наших нив усе нечисте: «Заклинаю вас, — от'ідіте на дивії гори, на неплодная древеса. Заклинаю вас, — ізидіте от міст наших на міста, яже (Бог) предрік вам, непроходимая, і безводная, і неплодная».
У Християнській Церкві від ЇЇ початку аж до середніх віків був особливий церковний сан — Заклинатель, якого обов'язком було заклинати диявола й лікувати біснуватих. У Католицькій Церкві сан Заклинателя тримався дуже довго. Заклинателі звичайно читали осібні Молитви над «одержимими злими духами» (біснуватими, епілептиками й т. ін.). У т. зв. Великому Требнику 1646 р. є «Молитва для ізгнанія бісов».
У Слові про п'янство Препод. Феодосій (1074 р.) подає: «Бісний страдаєть невольно. К бісному придеть Ієрей, сотворить Молитву і прогонить біса».
Організовану боротьбу проти віри в злі сили та всякі суевір'я повів Петро І, що увійшло і в «Духовний Регламент».[102]
Дохристиянська богослужба
1. Ідоли
Арабський письменник X віку Ібн-Даста пише про слов'ян (але не відомо, про яких саме), що «всі вони були ідолопоклонниками».[103]І дійсно, давні пам'ятки наші свідчать про те саме. Та інакше й не могло бути: коли появилися в нас боги, мусіла появитися й богослужба їм, цебто жертвоприношення, боввани, храми, якісь жерці. Персоніфікація богів зараз же привела й до поставлення їхніх ідолів (слово грецьке еісіоіоп), ст. сл. йдоль, наше бовван, відоме ще старе кумир; від «бовван» постало й «бовваніти» — ледь-ледь виднітися здалека, як видніється бовван).
В договорі князя Ігоря з греками 944 (945) року вже згадується ідол бога Перуна в Києві: «Приде Игорь на холм, где стояше Перун», і клявся з дружиною перед ним» (Іпатіїв Літопис). Початковий Літопис під 980 роком розповідає, що почав князювати Володимир у Києві, «і постави кумири на холму вні Двора Теремного», поставив аж шість ідолів: Перуна, Хорса, Дажьбога, Стрйбога, Симорегла й Мокоші. А коли Володимир охрестився, то наказав поскидати всіх цих ідолів, — одних посікти, а других попалити, а Перуна наказав укинути в Дніпро. Це цікава подробиця: Володимир не відважився знищити Перуна, що на той час був головним богом, а звелів його кинути в воду, як то робилося взагалі з поважаними речами, що вийшли з ужитку, — може щоб не дратувати народу, що плакав за своїм богом. Чернець Яків з XI віку в своїй праці: «Память.і похвала князю рускому Владимиру» про це розповідає трохи йначе: «По схрещенні Володймер поганськия боги, паче ж і біси, Перуна і Хорса, і іни многи попра (потоптав), і ськруши (поруйнував) ідоли, і отверже всю безбожную лесть (обман)».[104]
Літописи називають тільки великі міста, в яких стояли боввани, але були вони, звичайно, скрізь, де в тому була потреба. Звичайно ідолів ставшЬи на пагірках, як було це в Києві, на берегах річок, по рощах (гаях), ставили в будівлях або й просто під голим небом. Ідоли були різні, напр. у Києві Володимир поставив Перунового ідола «древяна, а главу єго сребрену, а ус злат» (ПСРЛ І. 22). По малих містах боввани були простіші.
Прикраси ідолів були різні; звичайно це були грубо зроблені статуї, часом прибрані в одежу, часом узброєні списами, мечами чи просто з палицями в руках, а деякі були з рогом або з чашею в руці (ріг — символ сили, чаша — Доля). Круг ідолів бували священні військові предмети: прапори, щити, списи, роги й т. ін. Бовванів робили або стоячих, або сидячих. Як подає арабський письменник Ібн-Фадлан, ідолом був стовп з насадженою на нього головою.
Звичайно ідоли були дерев'яні, рідко металеві. Як правило, дослідники приймають, що з каменів бовванів не робили. Що ідоли були головно дерев'яні, на це вказує й те, що до нашого часу вони» не збереглися, а цього не сталося б, коли б були камінні; вказує на це також і те, що по хрещенні ідолів звичайно палили або кидали в воду, і вони пливли, як це було з Перуном у
