Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

Чорта легко прикликати свистом, особливо в пустках та на перехрестях. Щоб чорт не пошкодив, треба тримати при собі освяченого ножа. Ножа чорт взагалі боїться, тому породілля кладе його собі й дитині під голови на час поки дитя не охрещене. Усі нехрещені в чортовій владі. У жидівський

Судний День (йом Кипур) чорт хапає жидів, і кидає їх у пущі, або заносить до пекла; пор. оповідання В. Короленка: «Йом Кипур». В «Слові о полку Ігоревім» бісами звуться половці, як не охрещені.

Небезпечно згадувати чорта по йменно в хаті, а особливо вночі, бо може прибути, а коли вже хто згадує, нехай додасть оборонне: «Не при хаті (чи: не при нас) згадуючи». А ще ліпше згадувати диявола його іншою назвою: нечистий, патлатий, паничик, той, що греблі рве, враг, дідько (цебто дядько), спокусник, лукавий, або просто: той, і т. ін. Згадуючи диявола, додають: «Щез би!» а звідси й його назва: щезник. А взагалі, коли згадувати чорта занадто часто, і без потреби, то можна накликати його до хати, а тоді вже сам утікай з неї. Диявола можна приманити й свистом, а тому забороняється в хаті свистіти.

У наших старших письменників звичайно повно етнографічного матеріялу, і часом підкреслено оминають нечисту силу. Марко Вовчок: «Коли згадають про нечисте, то говорять: «Наше місце святе-і хрестяться» (II. 432). Котляревський: «Цебто того, що греблі рве? Того, що, не при хаті згадуючи»… (і плюється) (вид. 1948 р. ст. 197). «Горілка і страва не од того, що — не при хаті згадуючи»… 199. Нечуй-Левицький: «Це чиста сатана, — не при хаті згадуючи!» (І. 470). Надто Леся Українка вміє оминати нечистого в «Лісовій пісні»: Той що в скалі сидить 9. Той що греблі рве, вік хвалиться:

Місточки збиваю, Всі гребельки зриваю, Всі гатки, всі запруди, Що загатили люди. 3.

Борис Грінченко: «Під тихими вербами» 1901 р. описує: «Знову ти почав того згадувати! — докоряв йому Карпо. Він не любив, як хто згадував «чорта», а надто в хаті». «Чоловік гарний… І отого, що з хвостом, не любить згадувати.» (Твори, вид. 1964 р. т. II ст. 350, 384).

Багато цього знаходимо в творах Панаса Мирного, напр. «Хіба ревуть воли» 20: «Дійшло до того, що ніхто вже Вареника не щитав і за чоловіка, а так таки за самісінького куцого. Дехто помітив і невеличкі рожки на голові в нього, як стригли в прийомі».

У самій нашій мові сильно відбилося давнє вірування в нечисту силу, і слово «чорт» у простонародній мові дуже часте, пор. «Який диявол (чи чорт) його приніс», «Якого чорта прийшов», «Якого дідька вам треба», «Лихий поплутав», «Яким вітром тебе принесло», «Аж ось лихий царя несе» (Шевченко 268), «Сто чортів на тебе» (звідси: осточортіти).[100] Навіть найвищий ступінь можна «з чортом» творити: із чорта гарний, хитрий з біса, із чорта багатий і т. ін., на що звернув увагу ще Ол. Павловський у своїй Граматиці української мови 1818-го року.[101] Пор. у Н. Рибака: Понаїздило до лиха торгових людей («Пер. Р.» 55). Грошей у нього чорти не злічать.

Різних злих божків в віруванні нашого народу так було (й є!) багато, що вони в нашій мові витворили навіть особливу складневу форму, — форму безпідметового речення з дієсловом на — ло, напр.: Руки йому відняло, Кудись його вхопило, Вже його понесло, Приперло його до хати, Вже його звалило й т. ін., — тут завжди розуміється Лихо, Нечисте й ін., але щоб не згадувати непотрібно Лиха, воно оминулося особливою формою безпідметового речення. Пор. «Приповідки» В. Плавюка: Викинуло його з пам'яти 239, Не поможе бабі кадило, коли бабу сказило 260. Такі речення вдавнину не були безпідметові, — їхній підмет кожному був ясний: чорт, лихе, зле.

Вираз «чорта з два!» (не можна, перешкода) дуже старий — тут «чорта» — двійне число.

Слово чорт широко відоме в українській мові, і дало багато похідних слів, напр.: чорторий — те, що чорт риє в воді, вир; чорторйя — те саме, або ще те, що чорт вирив на землі — яр, яруга; чортополох — зілля. Цікаве слово чортма — нема, з «чорт має» (а не я). Чортихатися — часто вживати слово «чорт».

Б. Грінченко у своїй комедії 1895 р. «Нахмарило» виводить панка Шевцова, який у кожному реченні своєї мови вживає слова «чорт», чортихає: чорти його батька, да чорт його бери, туди ж чорту, стонадцять чортів, а сто чортів, чорт би тебе знайшов, чорт його знає, чорт би вас усіх забрав, хай йому чорт і т. ін.

Загальновідоме слово «чортопхайка», — легенький незвичайний повіз, а пізніше так говорили на авто. Слово старе, знаходиться уже в «Енеїді» Котляревського, у Шевченка й ін. Ось у «На розпутті» 1891 року Б. Грінченка: «Двоє добродіїв устало з поштарської чортопхайки» (Твори, 1963 р. II. 72).

Є ще слово «біда» чи «бідка» — маленький легкий повіз на дві колесі, — якого Біда пхає, і з ним можна легко мати біду.

В українського народу склалося безконечне число найрізніших приповідок про чорта, див. їх у збірниках Номиса, Франка, Плавюка й ін. Ось іще приповідки із збірника Плавюка: За багачем сам чорт з калачем 8. Довго ходив біс, поки докупи їх зніс 19. Бога не гніви, а чорта не дразни 20. Чигає, як чорт на грішну душу 117, і десятки інших.

Усі українські письменники по всіх своїх творах більше чи менше описують лихі сили в