Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Врешті-решт, діалектика історії по закінченні холодної війни й шоку, викликаного подіями 11 вересня, наштовхує нас знову на той факт, що стратегічна відповідь на тоталітарні і націоналістичні проблеми в Європі у XXI столітті має глобальний масштаб. Ісламістський тероризм — це насамперед загроза не військова, а політична, соціальна й культурно-моральна. Цей тероризм, який діє з глобальним розмахом, важить перш за все на відкриту, на толерантну і вільну форму суспільства західної демократії. Як будь-який тероризм, він прагне посіяти страх і паніку, а відтак спровокувати у відповідь сліпе насильство, щоб через ланцюжок окремих тактичних поразок досягти стратегічних цілей у терористичній війні на виснаження завдяки більшій жорстокості й нелюдській зухвалості. Тим-то в боротьбі з цим тероризмом, як і з будь-якою іншою формою тоталітаризму, успіх гарантує не тільки військова перевага, а й чимраз вища мораль, переконливіші цінності та краща соціальна альтернатива.
Ось чому в цій боротьбі непохитна самовідданість Заходу, прихильного до чільних власних цінностей, є головною передумовою успішного спротиву ісламістському тероризмові. Другою складовою є міжнародний порядок, заснований на спільних цінностях, на згоді, на співпраці та активній участі. Не порядок примусу або навіть якоїсь глобальної імперії, а порядок, який дозволяє якнайбільшій кількості країн, а також їхніх громадян долучатися до формування глобального світу з політичного, економічного, соціального й культурного погляду. І за третій елемент правлять політична рішучість і військова могутність, які дозволили б усунути цю нову тоталітарну загрозу ісламістського тероризму, а його мережі та ідеологію знищити назавжди. У поєднанні всіх трьох складових стратегічної відповіді цього разу і полягатиме секрет успіху західних демократій, що довела ще блискуча боротьба проти тоталітаризму XX століття. Проте хто з огляду на новий тоталітарний виклик в особі ісламського тероризму вимагає зміни стратегії, яка насправді є просто поверненням в історичному плані до класичної європейської політики сили та її системи в глобальних умовах XXI століття, той ладен забути цей досвід. Утім, у тому, чи виявиться це мудрим і далекоглядним і чи обіцяє тривалий успіх у перспективі, можна засумніватися.
IV. Гоббс versus Кант — «іронія американської історії»[137]«Отже, Америка — це країна майбутнього, в якій згодом [...] відкриється всесвітньо-історична значущість; в цю країну рвуться всі ті, кому набрид історичний музей старої Європи. Кажуть, що Наполеон сказав: „Cette vieille Europe m'ennuie“ („ця стара Європа нагонить на мене нудьгу“)».
Ґ. В. Ф. Геґель[138]Події 11 вересня 2001 року поставили питання про новий світовий лад на порядок денний міжнародної політики в XXI столітті поперед усіх інших. Навіть в умовах глобалізації це означає не що інше, як чергове знімання давніх питань війни і миру, регіональної та глобальної безпеки, стабільності і конфліктів. Слід негайно дати серйозну й водночас ефективну відповідь на це питання, яке було відкладене майже на півтора десятиліття, хіба що провідні світові держави готові і далі приставати на невиправдану загрозу для безпеки своїх громадян та їхнього демократичного суспільства. Звісно, у випадку з відповіддю на це головне запитання щодо майбутньої форми міжнародної системи держав ідеться не про дрібниці: відповідь на питання про майбутній політичний устрій світу — річ досить складна. Тут ми ведемо мову про історичний виклик, який навіть у найкращому випадку не обійдеться без серйозних конфліктів і криз.
Питання про витворюваний новий порядок охоплює як різні політичні сили і дійових осіб, так і великі регіональні і глобальні тенденції розвитку в державній системі і світовій економіці, а також дуже різні вісі історичного часу, часто відділені одна від одної століттями. Окрім того, відтинок часу, що його вимагає відповідь на питання про новий порядок у політичній реальності, вимірюється радше десятиліттями, а не роками, а тому вирішення цієї проблеми потребуватиме великої стратегічної прозорливості та політичної стабільності. З чого ж починати, коли йдеться про таке складне і далекосяжне питання, як питання про новий світовий порядок? Рекомендується починати з верхньої частини державної системи, бо ми маємо справу в основному з владою і перетворенням його в міжнародний політичний порядок. А тому питання щодо майбутнього світового ладу, — це насамперед питання про роль єдиної наддержави у міжнародній системі сучасності, — Сполучених Штатів Америки.
Певна річ, питання щодо ролі єдиної наддержави, — це не єдине і виключне питання, з відповіді на яке випадає виводити порядок державної системи в XXI столітті. Але це, безумовно, одне з найважливіших питань, адже сила Сполучених Штатів доскочила небачених досі в історії людства масштабів. Великого значення набуває тут головним чином те, як єдина наддержава визначатиме свою майбутню роль у міжнародній системі в плані різних конфліктів і загроз, претензій на владу, інтересів, спілок, ідеологічної і політичної ворожнечі, установ і договорів, які впливають на системи держав і формують їх.
На очах у всіх вимальовується основна альтернатива: чи позиціонуватимуть себе США в багатосторонньому плані, себто, чи сприйматимуть вони себе як єдину світову державу в сучасній міжнародній політичній системі, ставлячи себе, втім, за частину цієї системи та її норм? Чи пристануть на порядок цієї системи, як усі інші держави, і таким чином, попри своє виняткове місце і провідну роль, вплетуться у цю систему і діятимуть за її правилами, а отже від неї залежатимуть? Чи інвестуватимуть США в порядок цієї системи і водночас ставитимуть себе за її невід'ємну частину? Чи
