Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки) - Іван Дерейко

До зими 1943–44 років місцева польська поліція поступово розклалася з приводу невдач у боротьбі з УПА і радянськими партизанами, та через підхід фронту. Поступово польські підрозділи, інфільтровані АК та комуністами, були розформовані, і направлені на роботу чи в концтабори до Німеччини. Найбільш боєздатний 202 шуцбатальйон було кинуто на фронт, де він був розгромлений в боях з ЧА[171].

В інших регіонах ситуація була менш драматичною, але загалом не кращою для окупантів.

В генеральній окрузі Житомир залишки наявних шуцбатальйонів (108, 109 і 110-W) виводяться з боїв і стягуються до окружного центру. На той час 108 батальйон, початкові антибільшовицькі настрої якого були підірвані участю в антиєврейських акціях, з перемінним успіхом застосовувався в боях з партизанами в районі Овруча і Хойників. Дезертирство з частини набувало все масовішого рівня, так само як і репресії проти командного складу. Врешті, в березні 1943 року, в розпалі важких боїв з червоними партизанами під Брагином, в батальйоні відбулося повстання. Під час сутички з німцями частина шуцманів, серед яких був командант батальйону і командир першої роти, загинули, але близько 300 вояків (3 роти з 4) все-таки зуміли втекти в ліс і перейти на бік більшовиків. Рештки частини були влиті до 110 батальйону в Житомирі, який у вересні перевели до Києва[172].

109 батальйон, який виявив себе дуже надійною бойовою частиною, але зазнав в боях важких втрат (близько 120 чоловік), в квітні 1943 року відтягнуто до Вінниці. Тут проводиться нагородження вояків, що відзначились, і поповнення частини місцевими добровольцями, яких виявилось напрочуд багато. В червні батальйон переводять до Житомира, де керівництво окружної поліції, вочевидь боячись повторення випадку із 108 шуцбатальйоном, повністю змінює командування частини, і арештовує членів ОУН. Генерал Омелянович-Павленко переводиться на посаду керівника вінницької райполіції, тоді як всі керівні посади займають німці (хоча номінальним комендантом частини залишається український сотник Фещенко-Чопівський). Цей крок викликав різке незадоволення вояків, більшість яких під час першого ж виїзду на операцію здійснили масовий перехід на бік УПА. Залишки батальйону влито до 33 поліційного полку СС[173].

В квітні 1943 року на Сумщині були розбиті дві роти 136 шуцбатальйону, а його залишки разом з тамтешньою поліцією були відведені в Чернігів на переформування. Протягом місяця він був наново сформований (імовірно, з залученням кадрів створюваних тоді ж 138, 139, 140, 141 батальйонів. Загальна чисельність частини була досить значною і сягала 700 бійців, 30 з яких були німцями. Батальйон застосовувався до антипартизанських дій на Чернігівщині, та на побудові довкола міста оборонних споруд. В кінці літа 1943 року він був переведений до Білорусі, і перейменований за тамтешньою нумерацією на 58-й шуцбатальйон. Цей крок викликав масове дезертирство в частині. Розбігались як прості вояки, так і офіцери (зокрема, командир другої роти), які залишались чекати підходу Червоної армії по домівках, або долучались до радянських партизанських загонів[174]. Решта чернігівських шуцбатальйонів, №№ 137–141, які на початок року містили всього від 18 (у 138-му) до 107 (у 139-му і 140-му) чоловік, належної чисельності так і не досягли, і були розформовані через ненадійність. Залишки їх особового складу були виведені в тил або влиті до новостворюваних полків поліції СС.

В генеральній окрузі Київ на початок 1943 року діяли сім шуцбатальйонів: 113 (Полтавщина), 114 (на формуванні в Києві), 116 (Біла Церква), 117 (Шпола), 119 (Кременчук), 120 і 121 (Полтавщина). В столиці базується тільки один 114 штрафний батальйон, до складу якого включають переважно поліцаїв індивідуальної служби за дрібні правопорушення. На 30 квітня 1943 року він нараховує всього 235 чоловік, озброєних гвинтівками і шістьма ручними кулеметами, які займаються передусім караульною діяльністю, та виїжджають на антипартизанські акції у навколишні райони.

В квітні-червні 1943 року до міста було стягнено залишки розбитих партизанами на Полтавщині і Сумщині 113-го і 120-го батальйонів, які передано до складу 116-го шуцбатальйону, дислокованого в Білій Церкві. Чисельність останнього таким чином з близько трьохсот чоловік на початку року, до кінця червня сягнула майже шестисот вояків[175]. В Білу Церкву відвели і 121 батальйон.

З наближенням фронту, у вересні відступив до Умані 119-й, і в Кривий Ріг 117-й батальйони. Навіть у цій кризовій ситуації німецькою владою було здійснено спробу створення ще одної частини «шума» — т. зв. оперативного батальйону «Київ» (Einsatzbataillon Kiew), на базі переведеного сюди 110 шуцбатальйону з Житомира, і найнадійніших солдатів з інших частин «шума». Проте він так і не досяг уставної чисельності і не був ніде задіяний. Несподіванкою для німців стало те, що шуцмани, які непогано зарекомендували себе у 116, 117 і 119 батальйонах, при переведенні до нової частини втікали звідти цілими групами. Залишки айнзацбатальйону вивели в Лодзь, звідки вояків розподілили по частинах Вермахту на Західному фронті.

В жовтні 1943, напередодні вступу до міста радянських військ, з Києва в тил виводиться останній в районі міста український 114 батальйон шуцманшафту. До нього долучили більше сотні працівників міської поліції, які ще не розбіглись, довівши чисельність частини до 400 вояків.

В округах Миколаїв і Дніпропетровськ на початок 1943 року діяли всього шість шуцбатальйонів: 122 (Миколаїв), 123 (Херсон), 124 (Кіровоград), 129 (Дніпропетровськ), 130 (формувався в Кривому Розі), 131 (Павлоград, Запоріжжя). Попри те,