Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

Про мавку подає й Харченко в своїй «Волині» (1964, І. 170):

«М а в к а замовкає перед грізним поглядом дідугана-л і с о в й к а, якщо він розсердиться. Вона не має права не коритися йому — верховоду й володарю лісу: йому кланяються потерчата, і дерева перед ним шапки знімають».

Літавиця — це та ж мавка, що так само приманює хлопців і лоскоче їх до смерти.

Перелесник заманює гарних дівчат і нищить їх. «Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним як вітер волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима» (Л. Українка «Лісова пісня», 19).

Русалки завжди дуже вродливі, тонкі, аж тіло їхнє просвічує, коси зелені, як водорослини, ходять голі або в білих довгих сорочках. Утоплена дівчина, а також нехрещена дитина неодмінно стають русалками, вони звуться ще мавками чи навками, від «нав» — мерлець.[93] Сербські вили — це те саме, що наші русалки; назва «вили» вдавнину була відома і в нас, але значення їх, певне, не розуміли, бо, напр., в одному з новіших списків «Слова Христолюбця» замість «віли» подано вже «воли».

Первісна людина завжди бачила кругом себе найрізніших надприродних істот, що вмішувалися в її життя й зміняли його на лихе. Усі життєві лиха людина приписувала надприродним істотам, злим духам, і всіх їх персоніфікувала. Але коли володарі природи мали окреслений людський вигляд, то. ці шкідники життя були звичайно істотами духовими, мало вловимими, і людського вигляду їхнього мало знано. Одна пам'ятка XV ст., «Слово о лінивих», згадує Злидні, Убожіє та Ох.[94]

Коли домовик не догляне, або коли він розгніваний і не хоче берегти хати, то в хаті можуть заплюнутися Злидні, і помалу довести родину до повного зубожіння й загибелі. Злидні — це домові карлики, маленькі уосіблені істоти, що живуть звичайно там, де й домовик мав би жити, — під піччю або в запічку. Щоб позбутися Злиднів, треба змінити своє життя, а то змінити й помешкання. У нас про Злиднів позосталося стародавнє закляття: «Нехай його Злидні поб'ють!» (Номис, 72). Звичайно Злидні люблять накликувати до хати й іншу злу силу: Недолю, Хворобу, Трясцю й т. ін. дрібні сили.

Леся Українка в «Лісовій пісні» 1911 р. так описує Злиднів: «Злидні — малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі» (ст. 56) сидять у хаті в кутку. А коли відповідної хвилі згадати про «Злиднів, то вони ускочать у хату» (ст. 58).

Подібно до Злиднів існують і Примхи, які також шкідливо можуть обсісти людину. Пор. у Б.

Грінченка («Нахмарило» II. 500): «Та й сердиті ви сьогодні діду! Чого це ви? Може вас хто роздратував? Або може це вас Примхи обсіли?» Примхи можуть обсісти людину, як і Злидні.

Злидні по наших пам'ятках відомі з давнього часу. Так, у «Слові о лінивих» за списком з XV віку читаємо: Коли людині кладеться на нещастя, «тогда человіку приближаються Злидні, обовьються ему около голови, проструться ему по хрепту, сядуть у него на порозі с віником. Сегодні положил полдензи в калиту, а назавтрея хватиться — Злидні виняли».[95]

У народньому віруванні були персоніфіковані всі ті нещастя, що чіплялися до людини, напр.: Біда, Лихо, Нуждаг Недоля й інші, хоч чистого ясного образу окремого бога вони в нас не прибрали. У народній уяві часто виступає Біда, як окремий бог, демон. Біда, як і Злидні, дуже мстива й дошкульна, і звичайно в хату не приходить сама, пор. прислів'я: «Біда не приходить сама», «Біда Біду родить» і ін.

Увійшовши в хату, Біда не спить, а все пильнує поширитися. Вона тиняється поміж людей, чинить їм збитки й доводить їх до гріха, а часом справляє на таке, що сміх людям казати. Взагалі ж від Біди трудно втекти, особливо, коли вона заплюнеться в хаті. Коли Біда в хаті, тоді хоч з хати втікай; пор. поговірку: Біда в хату, а господар із хати. Народні поради позбутися Біди: Здуши Біду, зв'яжи і в ставі втопи, або: Вхопи Біду за хвіст і вдар нею об міст, — поради ці мислять про Біду, як про окрему особу. У самій українській мові слово «біда» широко розгалужене: біда, бідний, бідувати, збіднілий, бідкатися й т. ін.

Про Біду в нас склалося дуже багато приповідок. До вже поданих подаю ще декільки зо збірника Плавюка 1946 року: Біда Біду перебуде, — одна мине, друга буде 14. Біди не треба шукати, — сама прийде до хати 15. Чоловіка Біда пасе 173, і т. ін.

Дуже поширене в нас також Лихо, що разом з Бідою також уривається в життя на кожному кроці, і скрізь чигає на нас. А в мові вживається дуже часто в таких виразах, як: Лихо його принесло, Вже якесь Лихо сунеться до хати, Лихо мене засліпило, Лихо б тебе побило й інші. На ніч звичайно злітається всяке нечисте Лихо, а щоб того не було, треба рятуватися так: посипати попелом землю біля воріт, на доріжках до хати й навколо хати; під вікнами на призьбі поставити цебра, отвором на подвір'я, а в хаті на вікнах ставити миски також лицем на двір, — тоді обманене Лихо не зайде до хати. Дуже люте Лихо однооке, що часте в наших казках.

Замість Лихо часто кажемо: «Побила б тебе лиха година!» як стародавнє заклинання.