Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт
Усі категоризації базуються на ймовірностях. Наприклад, якщо ви проводите відпустку в Парижі й сприймаєте незнайомця, який супиться на вас у вагоні метро, то можете не мати якогось минулого досвіду, пов’язаного з цим незнайомцем або цим метро. Можливо, ви взагалі раніше не бували в Парижі, але ваш мозок однаково має минулий досвід, пов’язаний з іншими насупленими людьми в незнайомих місцях. Тоді ваш мозок може сконструювати зразок понять на базі минулого досвіду та ймовірності, щоб використовувати його як передбачення. Кожен доданий шматок контексту (ви самі чи у вагоні повно людей? чоловік це чи жінка? брови підняті чи наморщені?) дозволяє вашому мозкові перебирати ймовірності, доки він не зупиниться на найбільш відповідному понятті, що мінімізує помилку передбачення. Це і є категоризація з поняттями емоцій. Ви не виявляєте й не розпізнаєте емоцію на чиємусь обличчі. Не розпізнаєте фізіологічну схему вашого власного тіла. Ви передбачаєте та пояснюєте значення цих відчуттів на базі ймовірності та досвіду. Це відбувається щоразу, як ви чуєте назви емоцій або стикаєтеся з якоюсь гамою відчуттів.
Усі ці категоризація, контекст та ймовірність можуть здатися на диво контрінтуїтивними. Коли я гуляю лісом і бачу на своєму шляху жахливу змію, то точно не кажу собі: «Що ж, я активно передбачала цю змію з сукупності конкурентних понять, які були сконструйовані з минулого та мають певну міру подібності до нинішнього набору відчуттів, створюючи таким чином моє сприйняття». Я просто «побачила змію». А коли я обережно розвертаюся на підборах і тікаю, то не думаю: «Я відкинула багато своїх передбачень на користь одного переможного випадку категорії емоцій “Страх”, який змушує мене тікати геть». Ні, я просто почуваюся нажаханою з прагненням утекти. Страх приходить раптово та неконтрольовано, неначе якийсь стимул (змія) підриває маленьку бомбу (нейронний відбиток), викликаючи реакцію (страх та втечу).
Коли я розповідаю історію зі змією моїм друзям пізніше за кавою, то не кажу їм: «Сконструювавши випадок поняття “Страх” відповідно до мого довкілля, використовуючи минулий досвід, мій мозок змінив збудження зорових нейронів ще до появи на шляху змії, готуючи мене побачити змію та втекти в іншому напрямку, і щойно моє передбачення справдилося, мої відчуття були категоризовані, а я сконструювала досвід страху, що пояснив мої відчуття з точки зору цілі, і я зробила психічний висновок для сприйняття змії як причини моїх відчуттів та втечі як їхній наслідок». Ні, моя розповідь значно простіша: «Я побачила змію, закричала й утекла».
Ніщо в зустрічі зі змією не говорить мені, що я стала архітектором цілого досвіду. Однак я таки стала цим архітектором, відчувала я це чи ні, так само як стали ним ви в прикладі конструювання бджоли з плям. Ще до того, як я усвідомила змію, мій мозок був зайнятий конструюванням випадку страху. Або, якби я була восьмирічною дівчинкою, що мріє колись мати ручну змію, то могла б сконструювати випадок хвилювання. Якби я була матір’ю, що дозволить тримати змію в будинку тільки через мій труп, то могла б сконструювати випадок роздратування. Мозок, який працює за принципом «стимул-реакція», є міфом, мозкова діяльність — це передбачення та виправлення, і ми конструюємо емоційний досвід поза свідомістю. Таке пояснення відповідає будові та роботі мозку.
Простіше кажучи, я не побачила змію й категоризувала її. Я не відчула прагнення втекти й категоризувала його. Я не відчула гупання мого серця й категоризувала його. Я категоризувала відчуття з метою побачити змію, відчути гупання мого серця й утекти. Я правильно передбачила ці відчуття і, роблячи це, пояснила їх випадком поняття «Страх». Саме так і утворюються емоції.
Просто зараз, коли ви читаєте ці слова, ваш мозок має потужну поняттєву систему емоцій. Вона починалася суто як система добування інформації, набуття знання про ваш світ через статистичне навчання. Але слова дозволили вашому мозку вийти за межі фізичних закономірностей, які ви засвоїли, аби вигадати частину вашого світу в колективі з іншими мізками. Ви створили потужні, суто психічні закономірності, що допомогли вам контролювати ваш бюджет тіла з метою виживання. Деякі з цих психічних закономірностей є поняттями емоцій, і вони функціонують як психічні пояснення того, чому ваше серце стукає в грудях, чому обличчя пашить і чому за певних обставин ви відчуваєте та дієте саме так, а не інакше. Розділивши ці абстракції одне з одним, шляхом синхронізації наших понять під час категоризації, ми можемо сприймати емоції одне одного та спілкуватися.
У двох словах, це і є теорія конструйованих емоцій — пояснення того, як ви легко переживаєте та сприймаєте емоції без потреби у відбитках емоцій. Насіння емоцій сіється в дитинстві, коли ви чуєте якусь назву емоції (скажімо, «роздратований») знову і знову в дуже різноманітних ситуаціях. Слово «роздратований» тримає цю сукупність різноманітних випадків разом як поняття «Роздратованість». Це слово запрошує вас шукати спільні властивості, які мають ці випадки, навіть якщо подібності існують лише у свідомості інших людей. Як тільки це поняття встановлюється у вашій поняттєвій системі, ви можете конструювати випадки «Роздратованості» за наявності дуже мінливих сенсорних сигналів. Якщо ваша увага зосереджена під час категоризації на вас самих, тоді ви конструюєте переживання роздратованості. Якщо ж увага зосереджена на іншій людині, ви конструюєте сприйняття роздратованості. І в будь-якому випадку ваші поняття регулюють ваш бюджет тіла.
Коли інший водій підрізає вас на дорозі й у вас підскакує тиск, ваші руки пітніють, ви кричите, тиснучи на гальма, та почуваєтеся роздратованими… це є прикладом категоризації. Коли ваша маленька дитина бере зі столу гострий ніж і у вас сповільнюється дихання, руки стають сухими, ви усміхаєтесь і спокійним тоном просите її покласти його на місце, почуваючись роздратованими всередині… це є прикладом категоризації. Коли ви бачите, як інша людина з якогось дива вирячилася на вас і сприймаєте її як роздратовану, це також є прикладом категоризації. В усіх цих випадках категоризацією керує ваше знання поняття «Роздратованість» і ваш мозок створює значення, прив’язане до контексту. Ще одним прикладом категоризації є моя розповідь у розділі 2 про хлопця з аспірантури, який запросив мене на обід, коли я подумала, що відчуваю симпатію, але насправді мала лише грип. Мій бюджет тіла був підірваний вірусом, але я сприйняла отриману в результаті зміну афекту як симпатію до свого партнера по обіду, бо сконструювала випадок закоханості. Якби я категоризувала свої симптоми в іншому контексті, то, можливо, зрозуміла б їх як те, що лікується кількома таблетками та парою
