Ми — це наш мозок - Дік Свааб
Якщо приймати екстазі в теплу погоду і до того ж пити занадто мало рідини, виникає небезпека пересихання або раптової відмови багатьох органів. Іноді починаються порушення серцевого ритму і може настати зупинка серця. Тож Unity, добровольча гілка Jellinek Preventie, організації із запобігання вживанню наркотиків, справедливо радить при вживанні екстазі: «Для запобігання пересиханню та перегріву щогодини випивайте склянку води чи ізотонічного напою (наприклад, АА чи Extran)». Та треба додати, що в комбінації з екстазі пити багато води також небезпечно. Екстазі викликає сильний викид протягом кількох годин із гіпофіза антидіуретичного гормона вазопресину (див. розділ VI.1), який спонукає нирки зберігати всю випиту рідину. Тож якщо багато пити, може статися отруєння водою, яке за таких обставин завдасть значної шкоди мозку.
Саме це трапилося з медсестрою-стажисткою, яка збиралася написати реферат про екстазі: в неї виник набряк мозку і проблеми з судинами, мозок зазнав тяжких пошкоджень. Через три дні вона почала виходити із коми і зазнала численних епілептичних нападів. На сканері було видно, що найбільше мозок набряк зліва. Протягом перших тижнів вона не могла говорити (зона Брока, зліва внизу передлобної кори, рис. 8 ), ходити (моторна кора, рис. 19), а поле зору було обмеженим з одного боку (зорова кора в задній частині мозку, рис. 19). Вона продовжує робити реабілітаційні вправи, спочатку щодня, а зараз двічі на тиждень. Досі вона не може читати книжки, а писати їй вдається з великими труднощами. У розмові вона постійно підшукує слова. Мовні порушення розсмоктуються дуже поступово. Цей процес коштує дівчині чималих зусиль, тож вона завжди втомлена. Поки що не ясно, які саме порушення після пригоди з екстазі залишаться назавжди, але на знімках МРТ чітко видно пошкодження мозкової кори. Сьогодні медсестра вже хоче не писати реферат про екстазі, а застерігати дітей від цього препарату і розповідати, наскільки небезпечно приймати його з великою кількістю води. Для неї вечірка з ХТС закінчилася назавжди.
VII.3 Зловживання наркотиками серед політиків
Сп’яніння — це не що інше, як добровільне божевілля.
Сенека молодший (прибл. 1 р. до н. е. — 65 р. н. е.)
Щодо слова «залежність» у нас виникає асоціація перш за все із занедбаними безхатченками чи шизофреніками, а щодо слова «наркоманія» ми думаємо про межові розлади особистості. А от невролог Девід Оуен (David Owen), який, між іншим, був міністром закордонних справ Великобританії і членом Палати лордів, у своїй приголомшливій книзі «In Sickness and in Power» показує, що такі проблеми бувають і у вищих урядових колах та існує небезпека того, що наркозалежність політиків мимохіть втрутиться у хід історії.
Підростаюче покоління експериментує з пігулками, галюциногенними грибами, марихуаною та іншими потенційно небезпечними речовинами. Схоже, це вважають нормальною поведінкою в період статевого дозрівання (див. розділ V.2). Деяким політикам також довелося сповідатися у схожих переступах, і часто — наприклад, у пуританській Америці — їм це далося нелегко. Під час передвиборної кампанії 1992 року під сильним тиском Білл Клінтон був змушений визнати, що студентом він курив марихуану: «Але я не затягувався», не дуже переконливо додав він. Та в США також стали поблажливішими до гріхів молодості. Під час кампанії з висунення Барака Обами в книзі «Dreams From My Father» автор визнав, що, «будучи безтолковим підлітком», трішки бавився кокаїном і курив марихуану. «Я затягувався, бо саме задля цього й курив», — підколов він Білла Клінтона. Однак через це відверте зізнання у нього не було потім жодних неприємностей.
Джордж В. Буш до президентства був алкоголіком, і, напевне, не тільки в підлітковому віці. У тридцять років його заарештували за водіння авто в стані алкогольного сп’яніння і позбавили прав на чотири роки. Під час передвиборних перегонів 2000 року Буш розповідав, що 1986 року після вечірки з нагоди свого 40-річчя він прокинувся з важкою головою після перепою і відтоді більше не пив. Сумнівно. Адже 2002 року, дивлячись футбол, Буш упав з дивана і потрапив до шпиталю Джона Хопкінса в Балтиморі. Від тамтешнього лікаря-британця Оуен дізнався, що в крові Буша було багато алкоголю. Крім того, Буш відмовлявся відповідати на запитання щодо імовірного вживання ним кокаїну.
Немає жодних сумнівів щодо алкоголізму Ніксона під час його президентства. 1969 року під час інциденту з Північною Кореєю, коли було збито американський літак-шпигун, п’яний як чіп Ніксон лютував і гукнув своєму держсекретарю Кіссінджеру: «Генрі, скиньмо на них атомну бомбу». Пізніше було оприлюднено аудіозаписи, з яких стало ясно, що під час арабо-ізраїльського конфлікту 1973 року Ніксон був настільки п’яним, що навіть не міг обговорювати ситуацію зі своїм британським колегою.
Після аварійної посадки літака в Іспанії у російського президента Бориса Єльцина залишилися болі в нозі й нижній частині спини. З 1994 року він постійно збільшував дозу болезаспокійливих засобів і пив дедалі більше алкоголю. Коли 1994 року на честь виведення останніх російських військ із Берліна влаштували офіційну церемонію, було цілком очевидно, що Єльцин п’яний. Того самого року, повертаючись із США, він зробив проміжну посадку в аеропорту Шеннон. Біля трапа для привітання зібрався весь кабінет міністрів Ірландії. А Єльцин так і не вийшов, бо саме відсипався сп’яну.
Звісно, алкоголізмом грішать не тільки лідери супердержав. Американський мисливець на комуністичних відьом Джозеф Маккарті, що зруйнував життя не однієї людини, також мав великі проблеми з алкоголем. І підтвердженням цьому стала його смерть від цирозу печінки 1957 року. Звичайно, алкоголь є не єдиним наркотиком, який уживають світові політики, перебуваючи на посадах. Англійський прем’єр-міністр Ентоні Іден 1956 року, коли головував на зборах кабінету міністрів з приводу Суецької кризи, прийняв проти сильного болю похідний препарат опіуму петидин. Він уживав барбітурати як снодійні й амфетаміни для того, щоб збадьоритися. В останні тижні перед відставкою він постійно був під дією амфетамінів і навіть не робив із цього таємниці перед членами свого кабінету.
Деякі провідні політики були успішними, незважаючи на психічні проблеми і залежності. Вінстон Черчилль мав не тільки тяжкі депресії. Коли він випивав неймовірну кількість шампанського, коньяку та віскі, в нього бували фази гіпоманії та манії (див. розділ VI.3). Джон Ф. Кеннеді мав цілу купу проблем зі здоров’ям. Він страждав на хворобу Аддісона, відмову наднирників, тому мусив приймати гормон кори наднирників кортизол. Якось під час передвиборної кампанії він забув свої кортизолові пігулки і впав у кому. Після автомобільної аварії 1938 року він мав болі в спині й мусив тричі на день, а іноді навіть частіше, робити ін’єкції прокаїну. Прокаїн — це синтетичний сурогат кокаїну, що може проникати в мозок і впливати на центральну нервову систему. Щоб розслабитися, він звертався до таких засобів, як амфетаміни, вплив яких можна описати як «піднесення» та «ейфорія». Як до, так і під час президентства Джон Ф. Кеннеді уживав кокаїн. Імовірно, через відмову наднирників він також приймав тестостерон, і залишається тільки здогадуватися, наскільки цей гормон міг вплинути на безвідповідальну поведінку Кеннеді як мачо під час інциденту в Затоці Свиней на Кубі 1961 року. У Білому Домі разом зі своєю коханкою він експериментував із марихуаною та ЛСД. Також Кеннеді вживав снодійні й болезаспокійливі пігулки, а ще заспокійливий
