Ми — це наш мозок - Дік Свааб

решта мозку, передусім кора, вже не функціонує. Більшість пацієнтів через декілька тижнів поступово повертаються з такого вегетативного стану до свідомості. Але якщо мозкова кора зазнала непоправних пошкоджень, говорять про «перманентний вегетативний стан». Таких пацієнтів не підключають до апарата штучного дихання, вони дихають спонтанно, мають нормальне серцебиття, а отже, за класичним визначенням не «мертві», а «живі». Очі в них часто широко розплющені, вони зітхають і видають якісь звуки, начебто плачуть чи сміються, не відчуваючи при цьому відповідних емоцій. Тому стороннім спостерігачам вони видаються «бадьорими», але такі хворі не проявляють жодної фізичної реакції, яка б свідчила, що вони хоча б певною мірою усвідомлюють самих себе і довколишнє оточення. Оскільки вони справляють враження несплячих, час від часу роблять якусь гримасу та видають звуки, родичам дуже важко прийняти те, що ці люди знаходяться в перманентному вегетативному стані й не при свідомості, а в стані «мозкової смерті». З такою ж важкою проблемою стикаються батьки новонароджених, які зазнали сильного крововиливу в мозок. Дитина виглядає цілком нормальною, хоча в неї вже відсутня більша частина мозку.

 

Рис. 18. Мозок, вигляд знизу: в мозковому стовбурі (1) відбувається регулювання дихання, серцебиття, температури та ритму сну-бадьорості. Система нюху складається з Bulbus olfactorius (нюхової цибулини) (2), нюхового нерва, Nervus olfactorius (3) і мозкової кори цієї системи, гачка Uncus (4). Крім того, тут видно: перехрест зорових нервів (оптична хіазма) (5), соскоподібні тіла (6), а між ними — гіпофіз (7).

Як показав випадок з американкою Террі Шіаво, за допомогою штучного годування і поїння можна роками підтримувати життя пацієнтів у вегетативному стані. 1998 року Террі Шіаво впала у вегетативний стан. Її чоловік і законний опікун не бажав, щоб її життя підтримували в такому стані, проте батькам вдалося роками не допускати, щоб їй дали померти. Цей випадок із гучним юридичним бряжчанням зброї пройшов через багато інстанцій, а демонстранти організації «Pro-Life» обзивали чоловіка вбивцею. Досить дивно, враховуючи той факт, що більшість активістів руху «Pro-Life» підтримують смертну кару, а сам рух винен у декількох смертях! Їй дозволили померти аж через сім років, після того, як за рішенням суду було видалено зонд живлення. Посмертний розтин підтвердив, що від кори головного мозку майже нічого не залишилося і весь цей тривалий час у неї не було ані найменших перспектив зберегти гідне людини життя.

В Італії з 1992 року в комі перебувала Елюна Енґляро. Вона потрапила в автомобільну аварію, де кора головного мозку зазнала непоправної шкоди. Оскільки раніше вона сказала своєму батькові, що нізащо б не хотіла жити «як рослина», він почав добиватися юридичного дозволу на припинення штучного живлення. Аж через дев’ять років, 8 липня 2008 року вища судова інстанція дала дозвіл припинити спеціальне живлення. Це був унікальний випадок, оскільки в Італії евтаназія заборонена. Елюну перевели до клініки, в якій їй мали дати померти, проте Ватикан і уряд намагалися перешкодити цьому. «Зупиніть руку вбивці», — прозвучала очікувана реакція кардинала, який обіймав посаду ватиканського міністра з охорони здоров’я. Коли президент держави не підписав декрет уряду Берлусконі, який мав запобігти «смерті» Елюни, Берлусконі спробував протягнути надзвичайну постанову. На щастя для всіх безпосередньо задіяних, йому не вдалося зробити це достатньо швидко; за декілька днів після видалення зонду Елюна таки померла.

У Нідерландах розглядають життя у перманентному вегетативному стані як не гідне людини існування. Тому вважають медично безглуздим підтримувати життя людини в такому стані, і в діалозі з родичами найчастіше приймають рішення припинити підтримку. Оскільки при цьому припиняють безглузді з медичної точки зору маніпуляції, то формально не можна говорити про евтаназію. Але і в Нідерландах є пацієнти, що лежать у комі довгий час. Ганебно, що в інтернеті дехто спекулює на відчаї родичів. Так, наприклад, організація CWUBS (Coma Wake Up Brains Stimulations — Стимуляція Мозку для Виходу з Коми) пропонує терапію за більш ніж 10 000 євро, яка нібито розбудить пацієнта із персистуючої коми. Але навіть 100 000 євро не зможуть витягнути з вегетативної коми пацієнта, в якого непоправно пошкоджена мозкова кора. Від такої терапії вигоду отримує тільки CWUBS.

Синдром ізоляції

Через мозок тягнуться не тільки нервові волокна, спрямовані вниз, які керують нашими м’язами, але й також вгору до півкуль піднімаються шляхи відчуттів і болю. Протилежність вегетативному стану переживає пацієнт із синдромом ізоляції «locked-in-syndrom». У таких пацієнтів через пошкодження в глибині мозкового стовбура виникає повне відокремлення головного мозку від спинного. При цьому головний мозок цілком здоровий, а пацієнт перебуває в ясній свідомості. Та оскільки він повністю паралізований, то навіть не може дати знак іншим про свій стан. Він усе чує, бачить і розуміє, але не може ні рухатися, ні розмовляти. Єдине, що він може зробити, це стуляти повіки і рухати очима.

1995 року паризький журналіст Жан-Домінік Бобі пережив крововилив у мозок, після чого пролежав у комі два­дцять днів. Із ним спілкувалися, зачитуючи йому абетку, а він моргав один раз, коли називали правильну літеру. Таким чином буква за буквою він написав книгу «Метелик і скафандр». Вона підтверджує, що чоловік повністю усвідомлював себе й те жалюгідне становище, в якому опинився. 2007 року за книгою зняли вражаючий одноіменний фільм. В одній зі сцен цього фільму читають, як у «Графі Монте Крісто» (1844) Дюма описує захворювання монсеньйора Нуартьє де Вільфорта, який страждав від синдрому ізоляції після крововиливу в мозок. Він не міг ні говорити, ні ворушити руками чи ногами і лиш рухами очей та повік зміг запобігти умисному отруєнню та небажаному одруженню. Ще свіжіший випадок Ніка Чисгольма (Nick Chisholm) із Нової Зеландії, який втратив свідомість на матчі з регбі 2000 року. Спершу здавалося, що в нього простий струс мозку, але згодом сталися ціла серія епілептичних нападів та інфаркт мозкового стовбура. Вважали, що він у комі, аж поки його мати і подруга не звернули увагу на те, що він усвідомлює всі події навколо. Насправді так і було, і тоді виявили, що Нік Чісгольм має синдром ізоляції, від якого він зрештою одужав. Часто члени сім’ї раніше, ніж лікар, розпізнають, що пацієнт виходить на контакт, та, з іншого боку, вони частіше за лікаря безпідставно вважають, що контакт існує, коли насправді його нема.

Смерть мозку

До епохи трансплантації поставити діагноз «смерть» було дуже просто: припинилися дихання і серцебиття, і, на думку лікаря, знову запустити їх вже неможливо. Лікар міг повагатися декілька хвилин, але потім таки констатував незворотність процесу. Лише часом траплялося, що якийсь лижник, викопаний з-під лавини переохолодженим без ознак дихання і серцебиття, потім знову повністю одужував. Такі поодинокі випадки видимої смерті настільки відомі саме тому, що вони трапляються вкрай рідко. 1244 року французький король Людовік ІХ під час поховальної меси поворушився у труні. Похорон негайно припинили. Він повністю одужав від своєї хвороби і подався у хрестовий похід на Єгипет, де чужими життями щедро відшкодував смерті заборговане своє. Якщо вірити переказам, то у Франції для вирішення проблеми видимої смерті раніше була окрема професія «croque-mort». Ця людина мала сильно вкусити померлого за великий палець на нозі, щоб пересвідчитися, що він дійсно мертвий. Декілька років тому в Нідерландах також був випадок неправильної констатації смерті. Сімейний лікар оголосив мертвою 83-річну