Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів
Фактично, з 01.04.2011 р. кількісних обмежень щодо права користування даною пільгою залишиться три: 1) дохід кожного звітного періоду 3 млн грн; 2) щомісячна заробітна плата кожного працюючого не менше 2 мінімальних зарплат; 3) реєстрація СПД з 01.04.2010 р. Кількісні обмеження, які зазначені в абзацах «б» та «в» п. 154.6 статті 154 ПКУ, втрачають свою чинність 31.12.2010 р.
Законодавець забороняє окремим суб’єктам підприємницької діяльності користуватися даною пільгою. Такі заборони поділяються на дві групи:
1. Суб’єкти господарювання, які утворені з 01.01.2011 року шляхом:
1) реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення);
2) приватизації; 3) корпоратизації.
1.1. Реорганізація — спосіб припинення діяльності суб’єкта господарювання, внаслідок якого відбувається перехід усіх його прав та обов’язків до новоствореного суб’єкта (правонаступника). Реорганізація є одночасно способом припинення діяльності діючого суб’єкта та способом утворення нового суб’єкта господарювання. Порядок та умови реорганізації діяльності суб’єктів господарювання регулюються статтею 59 Господарського кодексу України.
Припинення діяльності суб’єкта господарювання шляхом реорганізації можливе внаслідок злиття, приєднання, поділу та перетворення (відповідно до статті 59 ГКУ). Подальші частини коментованої норми розкривають зміст цих способів реорганізації.
1.1.1. У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, утвореного внаслідок такого злиття. У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого — до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів.
1.1.2. При поділі усі майнові права та обов’язки суб’єкта господарювання переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з новостворених суб’єктів.
1.1.3. На окрему увагу заслуговує такий спосіб реорганізації, як перетворення, оскільки прописана норма в ГКУ не дає повного уявлення про нього, зазначаючи, що у разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта господарювання. Відповідно до коментованої статті 59 ГКУ поняття «перетворення» визначене у ст. 108 ЦК України, відповідно до якої перетворення — це зміна організаційно-правової форми юридичної особи. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України). Іноді, у визначених Законом випадках, перетворення має імперативний характер. Так, при перевищенні максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю (гранична межа — 10 осіб відповідно до ст. 50 Закону України «Про господарські товариства») товариство підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року. Наслідком невиконання цієї вимоги є ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю в судовому порядку.
1.1.4. Сутність та порядок виділення суб’єкта господарювання регламентується статтею 109 Цивільного кодексу України. Коментар даної статті визначає виділення, як один із шляхів утворення юридичної особи в результаті реорганізації іншої юридичної особи, при якому чинне законодавство не встановлює обов’язкових вимог щодо внесення змін до установчих документів юридичної особи, із якої здійснюється виділення, та/або викладення установчих документів цієї юридичної особи в новій редакції.
У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.
1.2. Основним законодавчим актом, що регулює процес приватизації, є Закон України «Про приватизацію державного майна», в якому приватизація тлумачиться як відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (справа щодо приватизації державного майна) положення цього Закону регулюють основні питання, пов’язані із приватизацією не лише державного, а й комунального майна.
1.3. Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» № 210/93 від 15 червня 1993 року корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більше ніж 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений відповідно до чинного законодавства (далі — підприємства) у відкриті акціонерні товариства. Корпоратизація, фактично, визнається початковим етапом приватизації в Україні.
2. Такі суб’єкти господарювання здійснюють хоча б один з перелічених видів діяльності. Законодавець передбачив 17 видів діяльності, які не підлягають пільговому оподаткуванню. Перелік таких видів діяльності досить чітко прописано у коментованому пункті статті 154.
Абзацем 2 п. 44.2 розділу 2 ПКУ регламентується, що платники податку на прибуток, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків та відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 ПКУ, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України. Платники податку подають декларацію у порядку, передбаченому статтею 152 ПКУ (див. коментар до статті 152 та п. 44.2).
Якщо платник податку, який користується даною пільгою, приймає рішення про виплату дивідендів своїм власникам (акціонерам), то такий платник зобов’язаний сплатити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток за період, в якому здійснювалось нарахування та виплата дивідендів. Порядок оподаткування дивідендів регламентується підпунктом 153.3.2 статті 153 ПКУ Фактично податок на дивіденди буде сплачуватися платником податку з власного прибутку, оскільки загального податкового зобов’язання з податку на прибуток у такого платника немає.
Цільове використання сум коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, регламентується передостаннім абзацем п. 152.11 статті 152 ПКУ (див. детальний коментар до 8 абзацу
