Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Мета ліги, крім турбот про увічнення пам'яті Біконсфільда,— ще й захист та поширення консервативних ідей.

Особливо урочисто відзначалася двадцять п'ята річниця з дня його смерті.

Тоді усе підніжжя пам'ятника тонуло у вінках, букетах, гірляндах із лавра й примул, на яких красувався девіз: «Imperium et libertas: nihil difficile» (влада й свобода — й ніяких труднощів).

А натовп шанувальників був такий численний, що майдан довкола пам'ятника й усі прилеглі вулиці являли собою море голів.

Примула була улюбленою квіткою й принца-консорта — чоловіка королеви Вікторії, а тому, коли помер Біконсфільд, то королева надіслала йому примули із написом: «Його квітка».

Усі вважали, що це нагадування про любов Біконсфільда до примули, одначе з'ясувалося, що під словом «його» Вікторія мала на увазі свого покійного чоловіка й надіслала вінок з таким написом, щоб підкреслити, як вона шанує померлого лорда.

Та й взагалі варто зазначити, що примула користується чомусь особливою прихильністю усіх англійців за межами батьківщини. Розповідають, що певний час пересилання примули з Англії до Австралії англійцям, які переїхали на цей континент, набуло небачених масштабів.

Кожен із переселенців неодмінно хотів мати цю квітку, що нагадувала йому дорогу батьківщину, у своєму квітнику, хоча й знав: вона там погано ростиме.

Відома німецька мандрівниця їда Пфейфер розповідає; як одного разу, відвідавши Ост-Індію, вона потрапила в гості до англійського магната: Знайомлячи гостю зі своїм розкішним садом, де було безліч чарівних тропічних квітів, той зупинив її перед кущиком примул, привезених з Англії, й мовив:

— Вони дорожчі мені за усі оці розкішні квіти, бо нагадують мою дорогу батьківщину.

Те саме повідомляв і сер Гобгауз, подорожуючи берегами Гелес-понта.

— Кожну англійську віллу,— стверджує він,— я розпізнавав за примулами в саду.

Взагалі, хоч би де поселився англієць, якщо у нього є сад, ви неодмінно побачите у ньому примули. Ці квіти — найнеобхідніша приналежність кожного такого саду.

Наша дика примула, наш первоцвіт, має багато різновидів, розсіяних по всіх частинах земної кулі, причому чимало з них культивуються в теплицях і садах, користуючись спільною для усіх назвою «примули» й вирізняючись лише науковою — латинською.

Так, поза сумнівом, усім відомі ті білі, рожеві й червоні примули з різьбленими пухнастими листочками, котрі — чи не найпоширеніша квітка на Різдво й на Великдень. Серед них і лілувата примула, що цвіте цілорічно. Вона має схожу на парасолю квітку, брунькоподібне красиве листя із безліччю тоненьких волосків, які викликають подразнення й висипи на руках, якщо до них необережено діткнутися. А втім, цього висипу легко позбутися: варто лиш протерти руки одеколоном або винним спиртом.

Обидві ці примули походять з Китаю, Причому перша називається китайською (Primula sinensis), а друга (небезпечна) — примула-обко-ника (Pr.obconica). Але найкрасивіша з примул та, що садівники називають аурикулою (Primula auricula). Батьківщина її — Штірія, Швейцарія й Карінтія — взагалі високогірні країни середньої Європи.

Від тих аурикул походять численні чарівні різновиди примул, котрі свого часу успішно конкурували з гвоздикою й на початку XIX століття були наймоднішими квітами.

У цей час не лише торговці-садівники, але навіть багаті поці-новувачі квітів будували для примули цілі теплиці й намагалися з допомогою штучного запилення, як у випадку з тюльпанами, одержати свої власні сорти. Особливо тоді славились голландські оксамитові аурикули, квіти яких справді нагадували оксамит, і англійські борошнисті, котрі одержали таку дивну назву через те, що їхні стебла, листя і навіть самі суцвіття були немов обсипані тонким борошнистим пилком. За такі аурикули платили шалені гроші, мати у себе подібну колекцію — вважалося великим щастям. Таким щасливцям заздрили так, ніби ті володіли незвичайними скарбами, приїздили до них звідусіль, хоча б помилуватися тими рідкісними квітами.

Та й справді, культивація цих англійських аурикул, що нагадували якихось напудрених, зодягнених у розкішні строї придворних, викликала чималі труднощі. їх треба було вирощувати тільки в особливих горщиках, накритих скляними ковпаками, оскільки та ніжна чарівна пудра боялася найменшого подиху вітру, вона щезала навіть від необережного подиху.

Особливо любив цей сорт аурикул прусський король Фрідріх— Вільгельм III. Він називав ці квіти «придворним штатом короля Аюдо-вика XIV» й частенько їздив милуватися ними до знаменитого тоді берлінського садівника Буше, котрий володів .прекрасною колекцією.

Цей сорт аурикул, і безперечно, був надзвичайно своєрідний, але багато любителів віддавали перевагу іншому різновиду — пістрявій оксамитній аурикулі «bizarre» (примхлива). Ці квіти, що по-французь-ки називались також ведмежим вухом (Oreilles d'ours), були найріз-нобарвніші: білі, червоні, жовті, сині, темно-пурпурові.

Аурикули відігравали (та й тепер відіграють) велику роль в Італії на страсний тиждень. їх там називають fiore di passione — квіткою страстей Господніх — і прикрашають ними цього тижня плащаницю й церковні вівтарі. Повертаючись додому після всеношної, кожний благочестивий італієць несе з собою разом із свічкою також і цю квітку й зберігає її, мов святиню, протягом цілого року до наступної страсної п'ятниці.

Аурикули, як і багато інших модних квітів, не раз приносили садівникам та й деяким іншим приватним особам чималий достаток. Між іншим, розповідають, що один єврей завдяки цим квітам не лише розбагатів, а й посів високе становище в суспільстві. Єврей просто торгував квітами, їздив від будинку до будинку, від одного міста до іншого, внаслідок чого знав усіх визначних квітникарів-аматорів.

Якось він зайшов до одного з них і запитав, чи не бажає той дати йому якесь доручення.

— Так,— відповів садівник,— мені б хотілося надіслати одному з моїх друзів кілька горщичків моїх найкращих борошнистих примул, але я не знаю, як зробити так, аби вони не втратили в дорозі свого ніжного нальоту. Чи не візьметесь ви їх доставити?

— Я подумаю,— відповів єврей,— як це можна виконати.

Наступного дня він з'явився зі скляним ящиком. Поставивши у

нього квіти, довіз їх цілими й неушкодженими.

Той, кому вони адресувались, був не лише аматором-квітникарем, а й володарем величезного тепличного господарства. Одержавши такий тендітний подарунок у повній цілості, квітникар на радощах дав євреєві велику суму грошей за його винахідливість й зробив своїм комісіонером. І ось завдяки такій підтримці молодий єврей так добре повів свої справи, що через кілька років (1797 р.) став поважним і багатим банкіром й зайняв значний пост у міській управі Амстердама.

Пристрасною прихильницею цих квітів була й імператриця Катерина. Вона мала цілу кімнату, заставлену виключно дрібничками саксонського фарфору із зображенням аурикули. Розповідають, як одного раз„у вона удостоїла відвідинами свого придворного вельможу, великого любителя квітів, і так