Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
Подібну ж лицарську увагу було висловлено Маргариті, доньці Франциска І, коли, узявши шлюб з Еммануїлом-Філібертом Савойським, вона прибула на батьківщину свого чоловіка, в Савойю. Тільки-но вона ступила ногою на Савойську землю, їй тут же піднесли від імені чоловіка довершену, золоту, прикрашену коштовними камінцями весільну корзину, повну чудесних білих маргариток, перев'язану рожевою стрічкою з написом:
«Toutes les fleurs ont leur merite,
Mais guand mille fleurs a la fois Se presenteraient a mon cboix Je choisirai la Marguerite...»
(Кожна квітка має свою чарівність, та, коли б мені дано було вибирати, серед тисячі інших вибрав би маргаритку).
Людовик Благочестивий теж поєднав цю квітку з ім'ям своєї дружини Маргарити.
Він звелів виготовити розп'яття, котре помістив у вигляді герба на своєму персні у віночку з маргариток та лілій. Таким чином, цей перстень завжди нагадував йому про Спасителя, Францію та його милу дружину. Відтоді це ім'я стало улюбленим серед принцес. Його мали герцогиня Анжуйська, мати Генріха II, сестра Франциска І та інші.
Це ім'я носить мати італійського короля, надзвичайно популярна серед народу за своє сердечне ставлення до бідняків та їхніх дітей, внаслідок чого у зв'язку з її ім'ям та любов'ю до бідних Мантегацца навіть написав ось яку казку про походження маргаритки.
«Велике сонце, — розповідає він, — нічого так не любить, як квіти, нікого так не голубить й ні про кого так не турбується.
І тому всі рослини протягом століть хоч про що-небудь та просили його. Одні хотіли бути більшими, інші — духмянішими, треті бажали мати кращі барви і так далі.
Лиш одна скромна рослина, білі квіточки якої рясно блищали на луках, мов зірочки, ніколи ні про що не просила.
Одного разу сонце здивувалося цим і, зупинившись перед рослиною, запитало: чи задоволена та своєю долею, чи не бажає чого ?
— Спасибі,— відповіла рослина,— я почуваюся цілком щасливою у такому вигляді, як мене сотворив Господь.
— Це прекрасно з твого боку, — сказало сонце,— але подумай, може, в тебе виникне якесь бажання, а мені дуже хотілося б його виконати.
— У такому разі, дозволь мені цвісти за будь-якої пори року. Я радію, коли мене зривають діти й граються зі мною: я так люблю дітей.
— Нехай буде по-твоєму,— відповіло сонце,— і, оскільки ти серед усіх квітів найскромніша й схожа на перлину, то називайся віднині маргариткою.
Сказавши це, сонце одним із своїх променів діткнулось серцевини квітки й залишило посередині жовтий кружечок, немов свою печатку, а пелюстки її розійшлись урізнобіч, немов сонячне сяйво».
Якщо горді орхідеї,— підсумовує Мантегацца,— прикрашають собою царські вази, якщо дивовижні троянди встеляють своїми пелюстками перські килими, то скромна маргаритка одержує більше сердечної уваги, аніж будь-хто, оскільки живе серед народу та його дітей, де радощів менше, проте вони сильніші, де почуття ніжності ще не стало посміховиськом...
Таким же символом чуйності ми бачимо маргаритку й на пам'ятникові дочасно загиблій австрійській імператриці Єлизаветі.
Пам'ятник цей справляє дивовижне враження. На мармуровій брилі, немовби оповитій хмарою, височить статуя померлої, над нею зірка, унизу на постаменті — корабель, що зазнав катастрофи, ніби символ її дочасної кончини, а на цоколі — букет маргариток, ознака її доброти і чуйності.
Що стосується Англії, то й там маргаритка користувалась не мен-
шою любов'ю, ніж усюди в Європі. У піснях шотландських бардів співається, що перші маргаритки приніс на землю ангел, який посадив їх на могилу загиблого юнака. «Він узяв із неба зірку,— оповідає Оссіан у пісні, де оплакує загиблого під час битви сина,— й пустив її на землю там, де була похована вся надія батьків; і на тому місці виросла квітка-зірочка — маргаритка».
Чаусер у своїх віршах називає її: «Day's eve» — око дня, оскільки, як відомо, маргаритка розкривається однією з перших, коли сходить сонце.
Із тієї назви й утворилось те ніжне ласкаве ім'я «Daisi» (Дезі), котре в Англії пов'язують як із жінкою на ім'я Маргарита, так і з самою квіткою. Шекспір оспівує маргаритку найніжнішими словами:
«Whose white investements figure innocence»
(Білий одяг її втілює невинність).
А інший відомий англійський поет Монгомері висловлюється про неї так:
«The rose has but a sommer reign
The daisy never dies...»
(Троянда панує лиш літо, маргаритка не вмирає ніколи).
І справді, у вологому, досить теплому кліматі Англії маргаритку зустрічаєш протягом року.
Однак, зважаючи на те, що й маргаритка в Англії іноді — провісниця весни, то, за повір'ям англійських сільських дітей, перш ніж весна справді з'явиться, треба наступити ногою на дванадцять маргариток. їхні ж батьки, ще забобонніші, стверджують: якщо не наступити ногою на першу маргаритку, котру побачиш весною, то маргаритки покриють тебе або когось із близьких друзів ще до кінця року.
Нарешті, з маргариткою пов'язана одна з видатних подій останнього часу — збір пожертвувань на боротьбу із найжахливішою з людських хвороб — сухотами.
Цей громадський збір коштів уперше був влаштований у Швеції в 1908 році, і квіткою, котру вручали кожному, хто вносив пожертвування, була маргаритка ( у нас її чомусь називають білою ромашкою) як провісниця весни й оновлення життя.
З того часу там щорічно першого травня влаштовують продаж цих квітів. І першого ж року за один день було виручено вісімдесят тисяч карбованців.
Приклад Швеції наслідувала Фінляндія, згодом деякі інші держави і, нарешті, у 1910 році — Росія.
У нас продаж відбувався в квітні, і треба було бачити, з якою енергією, любов'ю й захопленням наша молодь поспішала на допомогу у цій святій справі.
Преса зі свого боку теж підтримала захід і, справді, як тоді писали, «ми закидали смерть квітами». Лише у Москві того дня було зібрано понад 150000 карбованців.
Дай, Боже, щоб починання цієї боротьби з нашим жорстоким ворогом за допомогою скромної квіточки з успіхом тривало і надалі, і щоб побудовані на зібрані таким чином кошти санаторії й інші заклади справді виправдали покладені на них надії.
Насамперед згадаємо, що в Німеччині в
