Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

56. Загальна тривалість розгляду другого клопотання про звільнення, зокрема обвинувальними палатами, які мали ухвалити рішення після касаційної інстанції, викликає сумніви в Суду. Однак слід зважати на те, що заявниця мала право в будь-який момент звернутися з новим клопотанням. В період з 14 лютого 1986 року по 5 серпня 1987 року вона справді подала ще шість клопотань, кожне з яких розглядали від восьми до двадцяти днів...

57. Отже, порушення пункту 4 статті 5 не було.

«Барановський проти Польщі» (Baranowski v Poland), 28358/95, 28 березня 2000 року

71. З цього приводу Суд зауважує, що провадження, яке стосувалося першого клопотання про звільнення з-під варти, тривало від 7 лютого до 5 липня 1994 року, тобто майже п’ять місяців. Провадження, яке стосувалося другого клопотання, розпочалося 28 березня 1994 року і, проходячи паралельно з першим, тривало понад три місяці.

72. Суд погоджується з тим фактом, що складність медичних проблем, які фігурують в процесі розгляду клопотання про звільнення з-під варти, може бути тим фактором, який можна брати до уваги при з’ясуванні того, чи було дотримано передбачену пунктом 4 статті 5 вимогу «невідкладності». Однак це не означає, що складність амбулаторних записів — навіть виняткового характеру — звільняють національні органи влади від їхніх основних обов’язків за цим пунктом ...

73. У цьому контексті Суд зауважує, що Лодзинському регіональному суду знадобилося приблизно шість тижнів для того, щоб одержати висновок кардіолога, та ще місяць — щоб одержати докази від невролога та психіатра. Після цього суд витратив ще один місяць на отримання інших доказів (яких саме — не зазначено) ... Такі досить тривалі проміжки часу між відповідними ухвалами, пояснювані збиранням доказів, не свідчать про «особливу ретельність» при проведенні судового провадження, на яку посилається уряд у своєму меморандумі. Отже, Суд визнає непереконливим аргумент уряду, що потреба в отриманні медичних доказів може бути поясненням, чому провадження тривало так довго. Відповідно, Суд доходить висновку, що це провадження не було здійснене «невідкладно», як того вимагає пункт 4 статті 5.

«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.

96. Суд зауважує, що розгляд національними судами касаційних скарг заявника на постанови про продовження строку тримання під вартою зайняв 36, 26, 36 і 29 днів... Немає нічого, що дало б змогу припустити, ніби заявниця після подання скарг сама затягувала їхній розгляд. Суд вважає, що ці чотири періоди не можуть уважатися сумісними з вимогою пункту 4 статті 5 про «невідкладність», а надто з врахуванням того, що їхня тривалість цілком залежала від органів влади.

97. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.

61. Пловдивський обласний суд, розглядаючи апеляцію заявниці щодо її тримання під вартою, очевидно, не діяв відповідно до усталеної тогочасної практики Верховного суду і, отже, обмежив свій розгляд перевіркою того, чи висунули слідчий та прокурор заявниці обвинувачення у вчиненні «серйозного умисного злочину» за змістом Кримінального кодексу і чи не підлягає вона звільненню за станом здоров’я ...

Хоча пункт 4 статті 5 Конвенції не зобов’язує суддю, що розглядає скаргу на тримання під вартою, досліджувати кожен аргумент, що міститься у поданнях заявника, але передбачені ним гарантії втратили б свою суть, якщо б суддя, спираючись на норми вітчизняної практики і права, міг трактувати як такі, що не мають значення для діла, чи нехтувати конкретні факти, на які вказує утримувана під вартою особа і які можуть поставити під сумнів наявність неодмінних умов, за яких позбавлення волі буде «законним» за змістом Конвенції. Доводи заявниці в скарзі від 14 листопада 1995 року містили саме такі конкретні факти і не здавалися неймовірними чи явно необґрунтованими. Знехтувавши ці доводи, обласний суд не здійснив перевірки того обсягу й характеру, яких вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.

«Ґраусліс проти Литви» (Grauslys v Lithuania), 36743/97,10 жовтня 2000 року.

54. ... Суд зазначає, що рішення національних судів, про які згадував Уряд, не містили жодної згадки про численні звернення заявника щодо неправомірності його тримання під вартою з 9 жовтня 1996 року. Навіть у своєму рішенні про звільнення заявника окружний суд відмовився розглядати твердження заявника про порушення внутрішнього права і Конвенції у зв’язку з забороною, встановленою частиною 4 статті 372 чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу, й не вказав мотивів звільнення заявника. Постанову про звільнення можна, отже, інтерпретувати як визнання того, що правомірність тримання заявника під вартою була спірною, проте вона не є адекватною судовою відповіддю за змістом пункту 4 статті 5.

«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 10533/83, 24 вересня 1992 року.

75. ... Згідно з прецедентною практикою Суду щодо застосування пунктів 1 і 4 статті 5 Конвенції з метою відповідності вимогам Конвенції, такий контроль має здійснюватися з дотриманням як матеріально-правових, так і процесуальних норм національного законодавства, а також з дотриманням мети статті 5. Остання умова передбачає не лише обов’язкове ухвалення компетентними судами рішень «невідкладно», ... а й наявність розумних інтервалів між цими рішеннями...

77. У розглядуваній справі на