Пригоди на Шостому континенті - Фолько Квілічі

Тільки доторкнешся злегка до мадрепорового чи коралового поліпа, зачепиш ногою водорості або вдаришся спиною об який-небудь виступ — одразу ж з'являються глибокі й болючі ранки. Їх роз'ятрює солона вода, вони сильно запалюються, гнояться і загоюються дуже довго. Вночі ці проклятущі подряпини (і задушлива спека) не дають нам спати.

Важко уявити собі, до чого боляче жалять кропивні корали та медузи. І ті й другі мають жалкі клітинки. Коли доторкнутися до такого корала або медузи, вони пускають їх у хід, і це викликає дуже неприємне подразнення шкіри.

Порізи, подряпини, опіки… «Форміка» тихо гойдається на хвилях між островами Нокра та Дахлак Кебір, а ми полягали в холодку і з усіх сил намагаємося заснути.

Завтра — знову до роботи.

Нокра, 18 лютого

Втретє зустрічаємося з велетенським багатоколючником!

Цього разу настала черга Джорджо. Дія відбувається десь близько четвертої години дня в протоці Нокра. Сильна течія притискає нас до берега, де є кілька затишних бухточок.

Понад самим дном, посеред протоки, де течія не така сильна, пливе Джорджо з респіратором. Тримаючи «Роллейфлекс» напоготові, він шукає об'єкт для зйомки. Довго не може знайти що-небудь цікаве. Йому набридло нишпорити понад дном, і він зупиняється, оглядаючись навколо себе. Балони повітряного респіратора, якими ми вже не раз користувалися на такій глибині, напівпорожні.

Джорджо розчаровано повертає назад, коли раптом з'являється велетенська тінь. Вона наближається, і вже добре видно, що це багатоколючник!

Величезний багатоколючник! Таких ловили Вайлаті, Букер та Цекка. Джорджо зупиняється, розмірковуючи, чи варто плисти назустріч рибині. Та вона переймає ініціативу і сама прямує до водолаза.

Джорджо спокійно залишається на місці й цілиться в неї фотоапаратом. Велетенська голова, широчезний рот, двоє скляних очей… Риби-лоцмани, а їх більше десятка, наче ескорт винищувачів біля бомбардувальника, супроводжують багатоколючника. Вони утворюють щось схоже на зірку навколо велетенської рибини, яка на глибині тридцяти метрів повагом наближається до людини. Одна риба-лоцман очолює процесію, пливучи перед самою пащею багатоколючника.

Джорджо клацає апаратом. Велетенська рибина у ту ж мить збільшує швидкість і летить просто на нього.

Людина, яка опинилася віч-на-віч з таким страховиськом на великій глибині, похапцем тікає на поверхню. Багатоколючник зменшує швидкість, підводить морду вгору, потім ще швидше кидається за втікачем.

На щастя, Джорджо не панікує і діє напрочуд розсудливо. Він зупиняється, повертає назад і пливе назустріч потворі, якнайенергійніше розмахуючи руками. Багатоколючник зупиняється спантеличений. А Джорджо невпинно наближається, ось він зовсім близько. Рибина описує широку лугу і поволі віддаляється.

Але на цьому пригода не кінчається. Треба добре наполохати рибу, щоб спокійно піднятися на поверхню. Та, як на гріх, в цю мить у балонах закінчується повітря. Джорджо висмоктує останні ковтки. Треба виринати.

Джорджо старанно працює ластами, намагаючись попередити можливі маневри рибини, але течія зносить його вбік, і він задихаючись виринає на поверхню далеко від нас.

Ми чуємо крики і бачимо, як стрімка течія несе його далі й далі. Мазіно і я кидаємось у воду і поспішаємо на допомогу.

Джорджо переживає кілька неприємних хвилин. Його вимучив підйом, вже непотрібні балони тягнуть на дно, і він боїться, щоб знизу раптом не виринув багатоколючник.

Одночасно з нами підпливає на човні Ідріс, який цього разу виявився напрочуд спритним.

Допомагаємо Джорджо сісти в човен, забираємося туди самі і по дорозі на «Форміку» першими слухаємо розповідь про пригоду.

Ентеара, 19 лютого

Наш острівець виблискує сліпучо-білими барвами і нагадує гірську снігову вершину. А насправді ніяких снігових гір та й взагалі гір тут немає, є величезні купи білого коралового піску. Опівдні у воді тридцять градусів тепла, а в повітрі — сорок два (з холодку). Сьогодні виконуємо заплановані роботи. Було кілька зустрічей з маленькими акулами, але головною подією дня стала зйомка рідкісних порід риб. Деяких ми вже зустрічали раніше, але більшість абсолютно невідомі нам.

Уявіть собі рибу, схожу на ромб, поставлений вертикально. У передньому куті міститься рот, що трохи нагадує хобот, зверху, над ним, справа і зліва — великі очі, булькаті й надзвичайно рухливі. Хвіст яскраво-жовтий, а тіло сіре в голубу смужку. Довжина тридцять сантиметрів, висота — близько двадцяти. Це риба-свиня. Вона належить до сімейства щетинозубів, яке об'єднує безліч видів. Риба-свиня цікава не тільки своєю формою, але й надзвичайною властивістю задкувати. Такого мені не доводилось бачити в жодної риби.

Коли ця чудернацька істота побачить щось підозріле, вона негайно ховається в нору, таку вузьку, що сама ледве залазить туди. Цілком зрозуміло, що повернутися у такій норі неможливо, і риба-свиня, коли їй потрібно вилізти, спокійнісінько дає… задній хід! І тільки залишивши свою схованку, починає рухатись нормально. Така її поведінка цілком доцільна, бо зброя, якою захищається риба-свиня, — це своєрідний цвях, що під час небезпеки настовбурчується на спині, вістрям назад. Форма риби — теж засіб захисту, її неможливо. витягти з нори, доки не натиснеш у певному місці на м'яз, який тримає цвях. Інакше цю рибину називають риба-ключ. Друга назва походить від того, що мисливець, вбивши рибину, може витягти її з нори тільки тоді, коли вдало поверне її. Ось чому ця істота живе у вузьких норах, звідки можна вилізти тільки задкуючи, завдяки чому ворог не може витягти її.

Та не тільки рибу-свиню (вона ж і риба-ключ) ми бачили сьогодні.