Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

вас безглуздим і незрозумілим галасом. Подумайте ось про що: ваші інтероцептивні передбачення, які створюють ваші відчуття афекту, визначають, що вас турбує в цей момент — вашу афективну нішу. З точки зору вашого мозку, щось у вашій афективній ніші могло б потенційно вплинути на ваш бюджет тіла, і ніщо інше у всесвіті не має значення. Це означає, по суті, що саме ви конструюєте середовище, в якому живете. Ви можете вважати, що ваше середовище існує в зовнішньому світі, окремо від вас, але це міф. Ви (та інші створіння) не просто опиняєтеся в якомусь середовищі й адаптуєтеся або помираєте. Ви самі конструюєте середовище — свою реальність — на основі того, який сенсорний сигнал від фізичного середовища обирає ваш мозок (щось він приймає як інформацію, а інше ігнорує як шум). І цей відбір тісно пов’язаний з інтероцепцією. Ваш мозок розширює свій репертуар передбачень, аби ввести до нього щось, що може вплинути на ваш бюджет тіла, з метою задовольнити його метаболічні потреби. Ось чому афект є властивістю свідомості.

Як фундаментальна частина процесу передбачень, інтероцепція є ключовим інгредієнтом емоцій. Проте інтероцепція як така пояснити емоції не здатна. Та чи інша категорія емоцій, на кшталт гніву чи смутку, значно складніша, ніж просте відчуття дискомфорту та збудження.

Коли в губернатора Коннектікуту Деннела Меллоя тремтів голос під час його промови після масового вбивства в початковій школі Сенді-Гук, він не плакав, не опускав кутики губ, а в одному місці навіть посміхнувся. Проте якимось чином глядачі зробили висновок, що він відчуває глибокий смуток. Сприйняття та простого відчуття недостатньо, щоб пояснити, як аудиторія з тисяч людей осягнула глибину болю Меллоя.

Сам лише афект також не пояснює, як ми конструюємо свої переживання смутку чи як один випадок смутку відрізняється від іншого. Не говорить афект і про те, що відчуття означають або що з ними робити. Ось чому люди їдять, коли втомлені, або визнають обвинувачуваного винним, коли голодні. Потрібно зробити афект значущим, аби ваш мозок міг виконати більш специфічну дію. Одним зі способів створити значення є конструювання випадку емоції.

То як же інтероцептивні відчуття стають емоціями? І чому ми переживаємо ці відчуття (насправді передбачення) в такі різноманітні способи: як фізичні симптоми, як сприйняття світу, як просте афективне відчуття, а іноді як емоцію? Це наступна загадка, над якою ми з вами поміркуємо.

5.

Поняття, цілі та слова

Коли ви дивитесь на веселку, то бачите чіткі кольорові смуги, приблизно такі, як зображено на рис. 5.1 зліва. Але в природі веселка не має смуг — це неперервний спектр світла з довжинами хвиль у діапазоні приблизно від 400 до 750 нанометрів. У цьому спектрі нема жодних кордонів або чітких переходів.

Чому ж ми з вами бачимо смуги? Бо маємо психічні поняття про кольори, як-от «Червоний», «Помаранчевий» та «Жовтий». Ваш мозок автоматично використовує ці поняття для групування довжин хвиль у певних діапазонах спектра, категоризуючи їх як однаковий колір. Мозок применшує варіації всередині кожної категорії кольору та примножує відмінності між категоріями, спонукаючи вас бачити межі кольорів.

Людське мовлення також є неперервним потоком звуку, однак коли ви слухаєте рідну мову, то чуєте окремі слова. Як це відбувається? Знову ж таки, ви використовуєте наявні уявлення та поняття для категоризації неперервного сигналу. З дитинства ви засвоюєте мовні закономірності, що виявляють межі між фонемами, найменшими частинками звуку, які ви можете розрізнити в потоці мовлення (наприклад, звук [д] або [п]). Ці закономірності стають поняттями, які ваш мозок пізніше використовує для категоризації звукового потоку на склади й слова.

Цей дивовижний процес сповнений складнощів, бо аудіопотік є неоднозначним і дуже мінливим. Приголосні звуки варіюють залежно від контексту: звук [д] є акустично різним у словах «двір» і «доза», однак якимось чином ми чуємо його в обох випадках як [д]. Голосні звуки варіюють залежно від віку, статі та інших параметрів мовця, а також від суто людського контексту мовленого. Приголомшливо, але 50 відсотків слів, які ми чуємо, неможливо зрозуміти поза контекстом (коли вони подані окремо). Але, використовуючи засвоєні вами уявлення, ваш мозок вчиться категоризувати, конструюючи фонеми за десятки мілісекунд у межах усієї цієї мінливої, галасливої інформації, що врешті дає вам можливість спілкуватися з іншими.

Усе, що ви сприймаєте навколо, представлене у вигляді понять у вашому мозку. Подивіться на будь-який об’єкт поблизу вас. А тепер переведіть погляд трохи ліворуч від цього об’єкта. Навіть не знаючи цього, ви щойно зробили щось дивовижне. Рухи вашої голови й очей здавалися непослідовними, але спричинили просто-таки величезну зміну зорового сигналу, що досягає вашого мозку. Якщо уявити ваше поле зору як великий теле­екран, то невеликий рух очей щойно змінив мільйони пікселів на цьому екрані. І все ж ви не помітили розмитих штрихів у своєму полі зору. А все тому, що бачите світ не у вигляді пікселів — ви бачите об’єкти, а вони з рухом очей змінилися дуже мало. Ви сприймаєте закономірності низького рівня, на кшталт ліній, контурів, штрихів та плям, так само добре, як і закономірності вищого рівня, приміром, складні об’єкти та сцени. Ваш мозок уже давно засвоїв ці закономірності як уявлення й тепер використовує останні для категоризації ваших нескінченно мінливих зорових сигналів.

Без уявлень ви сприймали б світ як мінливий шум. Усе, з чим ви будь-коли мали б справу, було б не схоже ні на що інше. Ви були б досвідно сліпими, як тоді, коли вперше побачили картинку з плям у розділі 2, але постійно. Ви були б нездатні вчитися.

Уся сенсорна інформація є для вашого мозку мас­штабною, постійно мінливою загадкою, яку треба розгадувати. Об’єкти, які ви бачите, звуки, які чуєте, запахи, дотики, смаки, які відчуваєте, а також інтероцептивні відчуття, що їх ви переживаєте як болі та афект… усі вони складаються з неперервних сенсорних сигналів, дуже мінливих та неоднозначних у момент, коли вони досягають вашого мозку. Завданням мозку є передбачати їх, перш ніж вони з’являться, заміщувати деталі, яких бракує, і знаходити закономірності, де це можливо, щоб ви сприймали світ об’єктів, людей, музики та подій, а не «розпливчастий, нерозбірливий безлад», яким він є насправді.

Щоб здійснити цей дивовижний подвиг, ваш мозок використовує уявлення, аби зробити сенсорні сигнали значущими, пояснюючи, звідки вони беруться, чого у світі стосуються і що з ними робити. Ваші сприйняття такі живі й безпосередні, що змушують вас вважати, ніби ви сприймаєте світ як він є, тоді як насправді ви сприймаєте світ вашого власного виробництва. Більша частина того, що ви сприймаєте як зовнішній світ, починається у вашій голові. Коли ви категоризуєте, використовуючи уявлення, то виходите за межі доступної інформації, так само як робили, коли бачили бджолу в плямах.

У цьому розділі я пояснюю, що кожного разу, коли ви переживаєте емоцію або сприймаєте її в інших, ви знову категоризуєте за допомогою уявлень, створюючи значення з відчуттів від інтероцепції та п’яти органів чуття. Це є ключовою ідеєю теорії конструйованих емоцій.

Я не хочу сказати: «Ви конструюєте випадки емоцій за допомогою категоризації. Хіба це не унікально?» Радше хочу показати, що категоризація конструює кожне сприйняття, думку, спогад та інші психічні