Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт
Якщо пошукати приклад, ближчий до повсякдення, побачимо, що афективний реалізм може також відігравати певну роль у стрілянині поліції по неозброєних цивільних. Міністерство юстиції США проаналізувало інциденти зі стріляниною філадельфійських поліцейських між 2007 і 2013 роками й виявило, що 15 % їхніх жертв не мали зброї. У половині цих випадків представник закону, згідно зі звітами, неправильно ідентифікував «незагрозливий предмет (наприклад, мобільний телефон) або рух (наприклад, відтягування паска)» як зброю. Подібні трагедії можуть спричинюватися багатьма чинниками, в діапазоні від недбалості до расового упередження, але можливо також, що деякі стрільці справді бачать зброю там, де її немає, через афективний реалізм у контексті високого рівня напруження та небезпеки********. Людський мозок запрограмований на таку ілюзію, почасти через те, що моментальна інтероцепція створює в нас певний афект, який ми потім сприймаємо як свідчення про світ.
Люди полюбляють говорити, що побачити означає повірити, але афективний реалізм демонструє протилежне: повірити означає побачити. Світ часто поступається вашим передбаченням місцем за кермом. (Він усе ще в машині, так би мовити, але здебільшого в ролі пасажира.) І, як ви дізнаєтеся просто зараз, це явище не обмежується лише баченням.
• • •
Уявіть, що ви гуляєте на самоті в лісі, аж раптом чуєте шурхіт листя й бачите на землі якийсь рух. Як завжди, ваші ділянки розподілу бюджету тіла породжують передбачення — скажімо, що поблизу змія. Ці передбачення готують вас побачити й почути змію. Водночас ці ділянки передбачають, що ваш пульс має прискоритись, а судини розширитись, наприклад, у рамках програми підготовки до втечі. Гупання серця та вирування крові зумовлять інтероцептивні відчуття, отже, ваш мозок повинен передбачити і їх. Як результат, ваш мозок моделює образ змії, а також зміни та відчуття в тілі. Ці передбачення перетворюються на відчуття, і ви починаєте хвилюватися.
Що відбувається далі? Можливо, з куща таки виповзає змія. У цьому випадку сенсорні сигнали збігаються з вашими передбаченнями — і ви тікаєте. А може, ніякої змії там немає — листя просто шаруділо під вітром, — але ви бачите змію в будь-якому разі. Це і є афективний реалізм. Тепер розгляньмо третю можливість: змії там немає, і ви її не бачите. У цьому випадку ваші зорові передбачення змії швидко коригуються, але інтероцептивні передбачення — ні. Ваші ділянки розподілу бюджету тіла зберігають поправки передбачень для вашого бюджету ще довго після того, як передбачена потреба мине. Тому ви можете потребувати чимало часу, щоб заспокоїтися, навіть якщо знаєте, що нічого страшного в траві немає. Пам’ятаєте, я порівнювала мозок із науковцем, який висуває й перевіряє гіпотези? Ваші ділянки розподілу бюджету тіла схожі на глухенького вченого: вони роблять передбачення, але погано чують свідчення, що до них надходять.
Час від часу ваші ділянки бюджетування тіла не в змозі скоригувати свої передбачення. Згадайте останній раз, коли ви переїли й почувалися роздутими. Можете звинувачувати в цьому свої ділянки бюджетування тіла. Одним з їхніх завдань є передбачати ваш рівень циркуляції глюкози, який визначає, скільки їжі вам потрібно, але вони не отримують повідомлення «Мені вже досить» від тіла вчасно, тому ви продовжуєте їсти. Якщо ви коли-небудь чули пораду: «Зачекайте 20 хвилин, перш ніж узяти добавку, аби з’ясувати, чи справді ви ще голодні», — то відтепер знатимете, чому вона працює. Щоразу, як ви робите великий внесок або видаток зі свого бюджету тіла — їсте, тренуєтесь, завдаєте собі шкоди, — вам, можливо, треба почекати, доки це дійде до вашого мозку. Це добре засвоїли бігуни-марафонці. Вони відчувають утому на початку перегонів, коли їхній бюджет тіла ще «платоспроможний», тому продовжують бігти, доки неприємне відчуття мине. Вони ігнорують афективний реалізм, який наполягає, що в них скінчилася енергія.
Замислімося на хвилинку, що це означає для вашого повсякденного життя. Ви тільки-но дізналися, що відчуття, які ви отримуєте від свого тіла, не завжди відображують його справжній стан. А все тому, що знайомі відчуття на кшталт серцебиття у грудях, наповнення легень повітрям і, найголовніше, загальні приємні, неприємні, збуджені та спокійні відчуття афекту насправді не йдуть ізсередини вашого тіла. Вони породжуються моделюванням у вашій інтероцептивній мережі.
Кажучи коротко, ви відчуваєте те, у що вірить ваш мозок. Афект насамперед походить від передбачення.
Ви вже засвоїли, що бачите те, у що вірить ваш мозок, — це і є афективний реалізм. Тепер ви знаєте, що те саме справджується для більшості відчуттів, які ви переживаєте. Навіть відчуття пульсу на вашому зап’ястку є моделюванням, що конструюється в сенсорних ділянках вашого мозку й коригується сенсорними сигналами (вашим фактичним пульсом). Усе, що ви відчуваєте, базується на передбаченні, заснованому на ваших знаннях та попередньому досвіді. Насправді архітектором вашого досвіду є ви самі. Вірити означає відчувати.
Ці ідеї — не якась спекуляція. Маючи відповідне обладнання, вчені можуть змінити афект людей, прямо маніпулюючи ділянками бюджетування тіла, що видають прогнози. Піонер неврології Гелен С. Мейберґ розробила метод глибокої стимуляції мозку для лікування людей, що потерпають від резистентної депресії. Ці люди не просто страждають від якогось страшного депресивного епізоду — вони постійно перебувають у болісній боротьбі, у пастці ненависті до самих себе, у безкінечних тортурах. Деякі з них майже не можуть рухатися. Мейберґ працює з командою нейрохірургів, які просвердлюють у черепі пацієнта невеличкі отвори і вводять електроди в ключову зону передбачень в інтероцептивній мережі. Коли нейрохірурги вмикають ці електроди, пацієнти повідомляють про негайне полегшення їхніх мук. У міру вимикання й вмикання електричного струму на пацієнтів синхронно зі стимуляцією накочується й відкочується паралітична хвиля страху. Дивовижна робота Мейберґ є, мабуть, першим випадком у науковій історії, коли пряма стимуляція людського мозку послідовно змінювала афективні відчуття людей, що відкриває шлях до нових способів лікування психічних хвороб.
********
Афективний реалізм є звичайною, але потужною формою наївного реалізму — віри в те, що органи чуття людини дають точне та об’єктивне відображення світу.
********
Я зовсім не хочу сказати, що афективний реалізм є головною причиною стрілянини з боку поліції. Я лише підводжу наукову основу під те, що мозок запрограмований на передбачення. Усі ми буквально бачимо те, чого очікуємо з огляду на наш попередній досвід, якщо тільки наші передбачення не коригуються сенсорними сигналами від світу.
Хоча схема передбачень мозку й важлива для створення афекту, вона, мабуть, не є необхідною. Розгляньмо випадок Роджера, 46-річного пацієнта, відповідна ділянка мозку якого була зруйнована рідкісною хворобою. Він має IQ вищий за середній та університетську освіту, але й багато психічних проблем, таких як важка форма амнезії та складність розпізнавання запахів і смаків. Проте Роджер переживає афект. Найімовірніше, його афект керується фактичними сенсорними сигналами від тіла; інші ділянки мозку, можливо, дають передбачення, що є прикладом дегенерації (різні набори нейронів дають той самий результат).
Можлива також протилежна ситуація. Пацієнти з ураженням спинного мозку або первинною автономною недостатністю (дегенеративне захворювання автономної нервової системи) мають інтероцептивні передбачення, але не отримують сенсорних сигналів від органів і тканин тіла. Ці пацієнти, ймовірно, переживають афект на базі переважно нескоригованих передбачень.
• • •
Ваша інтероцептивна мережа не просто допомагає визначити, як ви
