Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
Отже, із цього можна зробити висновок про виділення Верховним Судом України простих форм співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) і видів злочинних стійких об’єднань, якими є злочинна організація і організована група.
Однак таке тлумачення форм співучасті не відповідає науковому підходу до класифікаційних критеріїв поділу понять. Так, із курсу логіки відомо, що логічний поділ понять припускає дотримання низки необхідних правил.
У зв’язку із цим слід погодитися з точкою зору Р. Р. Галіакбарова, який вважає, що будь-яка класифікація може бути побудована за єдиною загальною підставою поділу її структурних елементів[160]. Дійсно, ця підстава поділу є неодмінною умовою наукової класифікації. Тому, уявляється, що об’єднання в одній системі таких форм, як, наприклад, співвиконавство, співучасть із розподілом ролей і організована група є неможливим, оскільки перші дві з названих форм мають в основі розподілу об’єктивний критерій (характер виконуваних співучасниками функцій), остання ж форма виділяється за суб’єктивною ознакою.
На думку І. В. Хоменка, класифікація — це багатоступеневий, послідовний поділ обсягу поняття з метою систематизації, поглиблення й отримання нових знань стосовно членів поділу. Результатом класифікації є система співпорядкованих понять: подільне поняття є родом, а нові поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів тощо. Найскладніші класифікації пропонуються наукою, яка за їх допомогою фіксує результати своїх досліджень[161].
Завдання класифікації форм співучасті, на нашу думку, полягає у відображенні різного ступеня суспільної небезпеки окремих випадків спільної злочинної діяльності, що обумовлюється не тільки об’єктивними, але й суб’єктивними моментами. Чим тіснішим, стійкішим є внутрішній зв’язок між співучасниками, тим вищим є ступінь суспільної небезпеки спільної злочинної діяльності.
Тому, беручи за підставу класифікації суб’єктивний критерій — ступінь взаємозв’язку спільно діючих осіб і розвиваючи погляди прихильників цього підходу[162], нами пропонуються такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови і 2) співучасть за попередньою змовою. Разом із тим, як свідчить практика, об’єднання у більш складні форми організації потребують різні злочинні групи. Для цього існують різні причини. Одна з них пов’язана з посиленням конкуренції злочинних формувань. Щоб вистояти в боротьбі із супротивними угрупованнями, потрібні згуртованість, кругова порука, внутрішня дисципліна. Звідси, чим вищим є ступінь організованості співучасників, тим більшою є суспільна небезпечність цього злочинного об’єднання, що й визначає необхідність виокремлення їх різновидів.
Виходячи із цього, можна вважати, що видами співучасті за попередньою змовою відповідно до чинного законодавства про кримінальну відповідальність є: 1) група осіб, утворена за попередньою змовою; 2) організована група; 3) злочинна організація. Підставою для запропонованої класифікації є ступінь зорганізованості злочинної групи, що визначає не тільки займане нею місце в системі злочинних груп, побудованої за ознакою зорганізованості, але й ступінь її суспільної небезпеки, що повинно враховуватися при кваліфікації спільно вчинених злочинів. Така класифікація співучасті на форми й види уявляється практично значущою, оскільки відбиває конкретно названі в законі про кримінальну відповідальність випадки спільної злочинної діяльності.
До законодавчої класифікації співучасті за критерієм ступеня погодженості поведінки співучасників і способу їх взаємодії ще в період дії КК УРСР 1960 р. досить близько підійшов М. Г. Іванов[163]. Вражає позиція А. А. Піонтковського, який більш ніж п’ятдесят років тому точно передбачив законодавчу класифікацію співучасті, викладену в ст. 28 КК України[164].
Аналіз дореволюційного законодавства Росії свідчить про те, що подібна класифікація співучасті мала місце у Кримінальному кодексі 1903 р. Так, КК 1903 р. виокремлював: співучасть за попередньою змовою і без такої (ст. 51), зграю і злочинне співтовариство (ст. 52). Попередня згода (змова) розглядалася як обставина, що посилювала вину, а тому при розгляді справ за участю присяжних засідателів наявність її мала бути прямо чи побічно встановлена ними. Під злочинним співтовариством розумілася група осіб, що утворювалася для вчинення одиничного злочину. Однак, якщо ця група створювалася для вчинення декількох злочинів, вона ставала зграєю. За свідченням М. С. Таганцева, із суб’єктивної сторони зграя припускає угоду на декілька злочинних діянь, на цілий ряд їх, і притому угода не періодично повторювана, а загальна — на постійну злочинну діяльність. Цією ознакою зграя, головним чином, і відрізняється від змови на окремий злочин, що також може бути повтореною[165].
Отже, можна зазначити, що, виходячи із законодавчого закріплення положень інституту співучасті у ст. 28 КК України, слід виокремлювати за суб’єктивним критерієм (ступінь взаємозв’язку спільно діючих осіб) такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови і 2) співучасть за попередньою змовою.
