Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 201–204.

(16.07.1896–1944) — сотник Армії УНР. Народився у Станіславові. У складі австро-угорської армії брав участь у Першій світовій війні, потрапив до російського полону. Останнє звання в австро-угорській армії — фендрих.

Борис Франц, портрет 1920 року (Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992)

У січні 1918 р. вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. З 01.03.1918 р. — командир кінної розвідки 4-го (1-го) полку Січових стрільців. 30.04.1918 р., після розформування полку німцями, залишився у Києві. Наприкінці вересня 1918 р., отримавши дозвіл гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців у Білій Церкві, повернувся до загону, сформував та очолив кінну розвідку. З середини грудня 1918 р. — командир кінного дивізіону Січових стрільців 1-ї Січової дивізії військ Директорії. У середині липня 1919 р. дивізіон було розгорнуто у кінний полк Січових стрільців Дієвої армії УНР. У жовтні 1919 р. захворів на тиф та здав посаду командира полку своєму помічникові — сотникові Сергію Байлу. З другої половин 1920 р. до жовтня 1920 р. — в. о. командира 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Згодом — старшина для доручень штабу 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

З 1921 р. жив на Волині (потім — Польща). Загинув у 1944 р. під час польсько-українських сутичок на Волині.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 97–98; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 2. Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965.

(03.02.1879-15.02.1919) — полковник Армії Української Держави.

Походив з селян Уманського повіту Київської губернії. У 1899–1900 рр. служив однорічником 2-го розряду у 51-му піхотному Литовському полку (Сімферополь). У 1900–1902 рр. навчався у Чугуївському піхотному юнкерському училищі, не закінчив через сімейні обставини. Повернувся на службу до 51-го піхотного Литовського полку. З 01.08.1902 р. — підпрапорщик. З 14.03.1903 р. — підпоручик 04.02.1904 р. за власним бажанням був переведений до 7-го Східно-Сибірського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні, був поранений. 16.10.1905 р. — 23.05.1909 р. заочно навчався у Східному інституті, який готував військових розвідників для роботи на Далекому Сході. З 24.10.1910 р був приділений до штабу Іркутської військової округи для роботи у розвідці. З 30.10.1911 р. перебував на обліку в Іркутській козачій сотні. У 1910–1914 рр. займався розвідувальгою роботою у Монголії, Китаї та на Далекому Сході. За особливі заслуги перед монгольським та російським урядами дістав титул барона 11.08.1914 р. повернувся до Іркутської козачої сотні (згодом — розгорнута у дивізіон), у складі якої виступив на Першу світову війну. У 1915 р. — командир сотні 1-го Читинського козачого полку, був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (21.01.1917), у 1916–1917 рр. служив у 2-му Хоперському козачому полку. Останнє звання у російській армії — військовий старшина.

З червня 1918 р. — український державний консул у П'ятигорську. За Гетьманату був підвищений до звання полковника. З кінця вересня 1918 р. — повноважний представник Української Держави на Кубані (при Кубанській Краєвій Раді). У грудні 1918 р. визнав владу Директорії УНР. Наприкінці січня 1919 р. намагався проїхати з Кубані в Україну, але на ст. Волноваха був заарештований офіцерами Добровольчої армії та розстріляний у м Юзівка «за зраду Росії». Був таємно похований в Юзівці.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 191–884; ГАРФ. — Ф. 5881. — Оп. 2. — Д. 470; Мандрыка Н. И. Расстрел Деникинцами представителя Украины на Кубани, барона Ф. Боржинского; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004.

(10.03.1869—?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Закінчив Орловський Бахтіна кадетський корпус (1888), 2-ге військове Костянтинівське училище (1890), Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1902). На посаді старшого ад'ютанта штабу 71-ї піхотної дивізії брав участь у Російсько-японській війні. З 7.03.1908 р. — старший ад'ютант штабу Одеської військової округи. У 1915 р. — командир 16-го Сибірського стрілецького полку. З грудня 1915 р. — генерал-майор, начальник штабу 79-ї піхотної дивізії. З 01.11.1916 р. — начальник штабу 2-го армійського корпусу. З 13.04.1917 р. — начальник 115-ї піхотної дивізії. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (08.07.1915).

З 09.11.1918 р. — начальник 3-ї пішої дивізії в Армії Української Держави. Станом на 01.01.1919 р. перебував під арештом у Вінниці. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. - загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 42-зв. — 43; Список Генерального штабу на 1914. — СПб. — 1914.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1920–1921 рр. служив у 9-й стрілецькій бригаді 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 25.05.1921 р. — приділений до штабу 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.

У листопаді 1923 р. повернувся в Україну, мешкав у Києві. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 73–79.

(6.03.1881—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Алєксєєвка Бузулуцького повіту Самарської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 176-го піхотного Переволочненського полку (Звенигородка, згодом — Чернігів). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 25.09.1920 р. — приділений до штабу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 17.01.1921 р. — приділений до штабу 19-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 13.07.1921 р. значився дезертиром.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С. 16; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. —