Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

коротшого списку. Таким чином ви працюватимете розмірено, без зайвого поспіху та надмірних зусиль, і з усім упораєтеся. Звісно, час від часу траплятимуться не такі спокійні дні — приміром, зламається ваша машина чи надійде термінове замовлення від важливого клієнта. Та коли ваше щоденне навантаження буде реальним, у подібних випадках ви за день-два легко все надолужите.

Знаю, що у вас на думці. Ви думаєте: усе це чудово, просто список справ, які ви мусите виконати, надто довгий; безперечно, ви б його скоротили, якщо б могли, та не можете. Але зачекайте, ви до кінця дня не встигнете все зробити, чи не так? Про що ми й говоримо. Я хочу сказати одне: коли не викреслювати всі раніше намічені справи ввечері, навіщо їх заносити до списку вранці? У планах, які не вдається виконати, немає жодної користі. Та якщо складений перелік справ вам під силу, то наприкінці дня ви будете втішені й задоволені собою, а не розчаровані. Причому обсяг виконаної роботи анітрохи не зміниться.

То що не ввійде до списку? Тут нічого складного: усі справи, які ви відкладете, коли раптом виникнуть непередбачувані обставини, — ті, що до сьогоднішнього вечора так і залишаться в планах. Сміливіше, ви їх знаєте. Ставши пунктами вашого плану, вони лише змусять вас напружуватись, почуватися винними, непокоїтись і страждати, коли ви їх не виконаєте.

Звісно, ви матимете ще один позитив, проігнорувавши такі справи. Це означатиме, що ви більше не будете заклопотаною, охопленою манією все встигнути особою, яка постійно всім розповідає про свою зайнятість. Ви перетворитеся на людину, яка раціонально розподіляє свої ресурси, контролює ситуацію та вміє відпочити наприкінці робочого дня.

ПРАВИЛО 60

Знайте свої межі

  «Завжди намагайтеся справити добре враження із самого початку»

Багато років тому моя дружина була помічником режисера в театрі. На одному з перших місць роботи, ще простим асистентом помічника, вона з’явилася незадовго до початку сценічного оформлення нової п’єси. Вона не піднімала очей, трималася подалі від усіх і виконувала те, що їй казали. Минуло декілька днів, сцену вперше повністю підготували до вистави та розставили декорації. Режисер, художник-декоратор і всі провідні актори занурились у палкі дебати, намагаючись розв’язати проб­лему, що виникла несподівано. Вони помітили, що з одного боку сцена виглядала зовсім порожньою. Вони не могли поставити туди ніякі меблі, бо актори вже три тижні проводили репетиції без них і не мали часу відкоригувати всі свої рухи на сцені. Та й грошей на те, щоб позичити нові меблі, театр не мав.

І тут моя дружина запитала, чи можна їй щось запропонувати. Режисер і дизайнер на ту пору навіть імені її не знали та були, здається, налаштовані скептично щодо її можливості якось допомогти, проте погодилися вислухати помічника режисера, адже не могли зрушити це питання з місця вже годину чи дві. Дружина сказала: «Вам не здається, що, коли килим покласти на ту сторону сцени, він заповнить візуальну порожнечу і нікому не заважатиме?» Ідею випробували, вона спрацювала, і всі були дуже вдячні моїй дружині. Не лише це, а й те, що якраз тоді на дружину вперше звернули увагу, гарантовано створило їй — принаймні на певний період — репутацію надзвичайно кмітливої особи. Її запам’ятали як розумницю. Попри те що після цього вона висувала стільки ж невдалих пропозицій, як і решта працівників, перше враження закарбувалось у пам’яті: її завжди сприймали як людину, до якої варто дослухатися.

Таким чином вона відкрила важливе правило, що підійде до будь-якої нової ситуації на роботі чи в освітньому закладі. Чудовий спосіб вдалого старту у взаєминах із вчителями, вихователями, викладачами, колегами і керівництвом. Справте на них враження влучністю, глибиною свого першого зауваження чи запитання, і вони подумки відзначать вас як потенційно блискучого студента чи працівника. Коли ви починаєте працювати на новому місці, є велика спокуса виявити завзяття та ентузіазм, тому ви намагаєтеся запропонувати якомога більше ідей, хай навіть і недолугих (а ми всі інколи висуваємо недолугі ідеї). Набагато краще перебувати в тіні та спостерігати, а потім обрати влучний момент і вийти вперед із добре виваженою пропози­цією, яка миттєво приверне до вас увагу.

Не розтуляйте рота, доки не будете переконані, що маєте сказати щось по-справжньому вагоме. І ретельно обирайте привід бути поміченими: ваші слова мають привернути до вас увагу. Така нагода може трапитись і за годину, і за тиждень, тож доти просто лишайтеся непоміченими. Коли набридне чекати і нічого особливого не спаде на думку, підготуйте якесь дотепне запитання. Уважно дивіться і слухайте, будьте пильними — довго­очікувана можливість неодмінно настане. Хапайтеся за неї, справляйте добре враження — і ви миттєво відчуєте, як зросла до вас повага з боку тих, хто вам не байдужий.

ПРАВИЛО 61

Дочекайтеся сприятливого моменту, щоб справити добре враження

  «Упевнені в собі люди знають, куди йдуть»

Неправда, не знають. Деякі впевнені в собі люди думають, що вони знають, куди йдуть. Є люди, які визначилися зі своїми намірами в тій чи іншій сфері — вони можуть мати план кар’єрного зростання, уявлення про те, де вони житимуть, можуть мріяти віддати перевагу спокійному родинному життю й вихованню дітей або, навпаки, точно знають, що не хочуть дітей. Дехто навіть має певні думки, як досягнути своїх цілей. Та насправді ніхто з нас не знає, що попереду.

Я знаю, що деякі люди виглядають упевненими, та це лише видимість. Або ж вони навчилися не перейматися, коли щось не так, і сприймають це як належне. Розумієте, ніхто не може знати напевне, куди він прямує. Це один із тих моментів, які роб­лять життя таким захопливим. Завжди варто мати план. Вирушаючи в тривалий похід, доречно прихопити мапу, навіть коли ви достеменно знаєте, якими йтимете стежками. План дій ніколи не завадить, але, якщо ви не встигли його розробити, не думайте, що обов’язково пастимете задніх, бо це не так. Їм усім буде значно важче, ніж вам, — вони муситимуть пристосовуватися до несподіваних поворотів долі, тоді як ви пливтимете за течією.

Колись ви зрозумієте, чого прагнете, у вас з’явиться мета. Проте навіть якщо ви її досягнете, то йтимете необов’язково тим шляхом, який намітили. Я багато років безуспішно намагався стати письменником, паралельно працюючи на різних роботах. І одну за одною отримував відмови від видавців. Потім, цілком неочікувано, моєму приятелеві запропонували написати книгу. Його самого ідея не зацікавила, але він порадив агентові мене. Відтоді все й почалося. Багаторічне листування з видавцями виявилося непотрібним.

Для багатьох із нас із віком ситуація поліпшується. Та все одно ми часто блукаємо. Просто нам краще вдається вдавати, ніби ми знаємо, куди рухаємось. Інколи деякий час усе йде як помащене, та потім життя завдає цілком несподіваного удару і збиває нас із курсу.

Часто здається, ніби ви — єдині, хто не знає, у якому напрямку йти далі. А це ще більше пригнічує і продовжує позбавляти вас упевненості в собі. Та повірте, ми всі блукаємо. Тому що життя постійно збиває вас зі шляху, і якщо ви навіть і бачите свою мету, то можете її не дістатися. Я знаю подружжя, яке було щасливе та добре забезпечене. У них було все гаразд із кар’єрою, і, мабуть, вони гадали, що знають,