Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

Пригадую, як колись прочитав надзвичайно різкий електронний лист від бізнес-партнера, з яким, на мою думку, я мав добрі стосунки. Лист викликав у мене настільки неприємні почуття, що я попросив колегу прочитати його. «Поглянь! — сказав я. — Як ти гадаєш, чому він сьогодні такий прискіпливий? Справа в мені чи, на твою думку, у нього невдалий день?» Колега перечитала листа двічі, а потім сказала: «Не розумію, у чому ти бачиш проблему. Мені здається, написано доволі приязно». Після цього вона почала читати вголос, і справді, завдяки її емоційності та інтонації, слова прозвучали доброзичливо. «Та ні, — відповів я. — Тут ідеться про інше. Ось про що…» — і я прочитав лист по-своєму. Точно такі слова, та інакше витлумачені. Поміркувавши, я врешті-решт погодився, що автор був налаштований по-дружньому. Та цей приклад засвідчив, наскільки важко людям правильно сприймати ваші дописи, коментарі, електронні повідомлення, якщо вони не чують вашої інтонації, не чують, як змінюється висота вашого голосу, не бачать виразу вашого обличчя чи жестів. Фразу «Ти можеш вирішити це питання ASAP27?» — можна легко сприйняти і як увічливу, і як різку, залежно від настрою читача та ймовірного контексту. Нічого й казати.

У минулому з традиційними листами теж могла виникнути проблема. Та автори довго й ретельно обмірковували свої слова. Велика перевага — проте також і потенційний недолік — електронного листування й спілкування в Інтернеті полягає в тому, що ви можете швидко надрукувати кілька речень і відіслати їх, навіть не замислившись над тим, що написали.

Тож визначмося. Правила є правилами. Якщо ви не зробили б чи не сказали б чогось поза Мережею, не робіть і не кажіть це в Мережі. Так само, якщо сумніваєтеся.

ПРАВИЛО 55

Правила діють і в Мережі

25

«Скубі-Ду» — серія мультфільмів про чотирьох підлітків і великого данця Скубі-­Ду, які розплутують загадки, пов’язані з надприродними істотами. Автор, напевне, має на увазі фільм «Скубі-Ду! Маска блакитного сокола». (Прим. перекл.)

26

Кібербулінг — форма психологічного терору, що здійснюється в інформаційно-комунікаційному просторі шляхом погроз, переслідування, образ, приниження, розголошення особистої чи поширення неправдивої інформації. (Прим. перекл.)

27

ASAP — популярна в інтернет-листуванні абревіатура, яку розшифровують так: «as soon as possible» — «настільки швидко, наскільки це можливо». (Прим. перекл.)

  «Завжди намагайтеся стати кращими»

Є продуктивна праця над собою, а є марнування часу. Безперечно, ви, як і будь-яка людина, хочете бути в чомусь найкращими. Там, де йдеться про високі моральні якості, добре бути якомога добрішим, дбайливішим, надійнішим, справедливішим, самовідданішим, завжди готовим допомогти.

Та коли йдеться про навички, нерозумно намагатися бути талановитим у всьому. Це нікому не під силу. Не вистачить часу. Пригадую, як наша вчителька музики говорила нам, що ми завжди повинні намагатися «стати кращими». Те ж саме казали вчителі фізкультури. І наші вчителі образотворчого мистецтва, керівники театральних студій і всі решта.

Справді, для зміцнення віри в себе надзвичайно корисно ретельно працювати над собою та відчувати, як постійно стаєш дедалі кращим. Усвідомлення того, що ти розвиваєшся та зі звичайного футболіста перетворюєшся на по-справжньому чудового гравця чи з достойного співака на видатного, дарує неймовірне відчуття. Таке досягнення варте певної кількості крові, поту та сліз.

Та не всі ми створені бути блискучими футболістами чи співаками з ангельськими голосами. Особисто я не бачив сенсу в намаганні «стати кращим» у музиці, бо не мав слуху і ніколи не відчував ноти. Загалом у мене був досить приємний голос, якщо тільки не звертати увагу на те, що я трохи фальшивив. Який сенс працювати над тим, де я ніколи не відзначуся, коли я можу докласти зусиль там, де маю всі шанси досягти успіху? Насправді бути в чомусь слабким дуже добре. Це вчить нас якоїсь скромності та нагадує, що ми повинні бути вдячними за наші сильні сторони.

Тож чи то в роботі, чи в спорті вибирайте те, що важливе для вас і в чому ви можете стати успішними, і наполегливо працюйте над цим.

Я ніколи не зустрічав людей, які були б геніальними в усьому, а якщо б зустрів, можливо, вони б мені не сподобалися. Тому не прагнімо цього. Визначмо сфери, де ми ніколи не матимемо успіху, і припинімо всі спроби його досягти. Не для того, щоб сидіти склавши руки та витріщатись у порожнечу, а для того, щоб спрямувати цей час і енергію туди, де вони будуть ефективнішими.

Одна з причин того, що неможливо бути досконалим у всьому, полягає в тому, що одні вміння не сумісні з іншими. Наприклад, готуючи до друку свої книги, я часто працюю у видавництвах із двома редакторами. Вряди-годи неминучі окремі розбіжності серед бухгалтерів, продавців, маркетологів тощо. Коли необхідно втрутитись, одна з редакторів стає неперевершеним дипломатом, а друга виявляє неабиякий спротив, відстоюючи речі, які, на її думку, є важливими, навіть якщо іноді доводиться бути грубою. Ці обидва вміння можуть іноді стати вкрай корисними, та вони не сумісні одне з одним. Редактор-дипломат навряд чи може змусити себе висловлюватися надто прямолінійно. А якщо б та, яка все говорить відверто, була б схильна до компромісу, зважаючи на інтереси інших людей, вона втратила б здатність говорити чесно, відверто тоді, коли це було б необхідно. Якщо б вона постійно намагалася «покращити» свої дипломатичні навички, їй довелося б відмовитися від переваги, яку вона вже мала.

Отже, усвідомлення власної недосконалості — не привід уважати себе нікчемою і не бачити сенсу щось змінити на краще. Ми всі маємо свої сильні риси, і наш обов’язок перед самими собою — відчути їх і розвинути. Просто треба бути реалістом.

ПРАВИЛО 56

Визнавайте свої недоліки

  «Прагніть досконалості»

У мене є приятель — письменник, який останні 17 років пише книжку. Уже 15 років, як вона фактично завершена. Та приятель не бажає публікувати її, перш ніж вона стане абсолютно досконалою. Я розумію це, та, з іншого боку, більшість авторів за цей час надрукувала б принаймні десяток книжок. Є навіть такі, які могли б принести до видавництва понад сотню. То чи доцільний тут перфекціонізм мого товариша?

На мій погляд, ні. Якщо його підхід не зміниться, він помре раніше, ніж завершить книжку. А книжку, яку ніхто ніколи не прочитає, либонь, не можна назвати й книжкою. Значно краще вже поставити крапку, ніж продовжувати переробляти деталі, котрі ніхто, крім нього, не помітить.

Річ у тім, що, визначаючи для себе поняття досконалості, ви маєте зважати не лише на якість твору та, можливо, на його вартість, але й на те, чи буде написаний він узагалі. Часто ви мусите дотримуватися певного графіка, щоб характеризувати свою роботу як досконалу. Уявіть собі, що ви працюєте над ди­сертацією, щоб здобути диплом доктора філософії. Як би чудово ви її не написали, якщо ви не здасте її вчасно, намагаючись її «удосконалити», вона не виконає своєї функції. Тож зрештою її не можна буде вважати досконалою.

Це стосується роботи, школи і побуту. Перфекціонізм уважають позитивною рисою. Безумовно, недбалим бути погано, тому ви повинні виконати роботу відповідно до найвищих стандартів. Та будьмо відвертими — є певна межа. Ви маєте домогтися балансу між довершеністю виконання та витраченими часом і ресурсами.

Ви гадаєте, що Мікеланджело, завершивши фрески на стелі Сікстинської капели, не думав, що їх можна вдосконалити? Б’юсь об заклад, що