Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал) - Автор невідомий

138.472 корин.

ваджених з Польщі, і таким чином збільшити як число так і господарську силу польського елементу в краю, а місцеве українське населення засудити на поневолення і господарську руїну.

На скільки-ж не вдалося би всего запасу землі обсадити польськими кольоністами, то польське земельне законодавство позволяе творити на українських землях нові господарства до 45 га і оставляти дотеперішнім власникам до 400 га. Отже якби не було достаточного числа польських кольоністів, то можна буде творити для прибуьших польських кольоністів більші господарства і оставляти землю дотеперішнім польським дідичам.

Український селянин в кождім випадку не сміє дістати землі.

8. Що говорить польське правительство в Парижи?

Коли так Польща збиралася весь запас землі в Східній Галичині скольонізувати польськими селянами з Польщі, а місцеве українське селянство ьиключити від земельної реформи, — рівночасно польське правительство запевняло Найвисшу Раду Мирової Конференції в Парижі, що ьласне земельна реформа, ухвалена польським соймом 10. липня 1919, наділивши українських селян землею, усуне дотеперішню польсько-українську ворожнечу в Східній Галичині.

Для 25.вересня 1919 президент польської Мирової Делеґації п. Дмовський подав Мировій Конференції ноту з домаганням признання Східної Галичини польськгй державі. В сій ноті говориться, що причиною дотеперішньої польсько-української ворожнечі в Східній Галичині був ненормальний і непропорціональний розклад земельної власности, а саме велика земельна власність в руках польських дідичів з одного боку і з другого безземельне і малоземельне українське селянство. Одначе польський сойм ухвалив уже земельну реформу, яка усуває той непропорціональний розклад земельної власности в Східній Галичині і тим самим зникне причина дотеперішньої польсько-української ворожнечі. Тому Мирова Конференція може бути спокійна за долю українського населення Східної Галичини і признати сей край Польщі, яка заспокоїть усі потреби українського селянина.

Порівнавши сі виводи п. Дмовського з висше представленими польськими кольонізаційними плянами, а побачите, як безсоромно Польща обдурює західну Европу.

Одначе не треба при сім забувати, що Польща робить се так безсоромно тому, бо знає, що на Мировій Конференції знайде прихильне вухо, яке все, що вона говорить, приймає за правду.

9. Кольенізаційна акція польського правительства в Східній

Галичині.

Як уже подано, для переведення земельної реформи в Польщі утворено окрему державну Інституцію, Т. 8B. „Головний Земський Уря д“.

Компетенція „Головного вемського Уряду“ розтягається також на Східну Галичину, де до часу переведення його орґанізації зроблено його орґаном „Краеву комісію для обороту вемлею у Львові“, інституцію, покликану до життя ще австрійським правитель-ством.

Розпорядком польської Ради міністрів з 19. мая 1920 (який обовязує взад, від 1. мая 1920} до часу видання закона про орґанізацію Земських Урядів установлено в Галичині трьох окружних делеґатів Головного Земського Уряду: в Кракові, Перемишлі і Львові. Пере-миський округ обнимае крім 8 польських повітів Західної Галичини також 16 українських повітів Східної Галичини: Львівський округ обнимае осталих 35 українських повітів Східної Галичини. Крім того установляє розпорядок в деяких містах повітових делеґатів Головного Земського Уряду. В Східній Галичині установлено 25 повітових делеґатів. Розпорядок заповідає, що компетенцію окружних делеґатів (як також повітових делеґатів) означить інструкція, яку мав видати президент Головного Земського Уряду.

З хвилею установлення окружних делеґатів Головного Земського Уряду для Галичини компетенція „Краевої Комісії для обороту землею“ стала тільки Формальною; в дійсности рішають делеґати.

Виданий на основі закона з 2. серпня 1910 розпорядок Ради міністрів з 1. вересня 1919 забороняє від дня 14. вересня 1919 свобідний оборот землею великої власности. Для перенесення власности треба на основі сього розпорядку попереднього дозволу власти, яка дозволу відмовить, коли перенесення власности противиться основам закона а 10. липня 1919.

В Галичині дозволу уділяє „Краева Комісія для обороту землею“ як власть 1. інстанції; власть II. інстанції е Головний Земський Уряд.

Для ведення парцеляції велико- земельної власности надає Головний Земський Уряд авторизацію як приватним особам так і Фінансовим інституціям.

Доси — крім приватних осіб — одержали авторизацію отсі польські інституції:

1. „Звьоизек Земян“ у Львові, — авторизація з 31. жовтня 1919. Сю авторизацію Головний Земський Уряд нереніс 27. січня 1920 на „Банк Звьонзку Земян, товажнство акцийне дня охрони звмі“ у Львові.

2. „Ґаліцийскі Звмскі Банк креднтови“ у Львові, — авторизація з 31. жовтня 1919. Для ведення парцеляцій отворив сей банк свій „Видзял Парцеляцийин“ у Львові.

3. „Товажнство аґрарно-осадніче“ у Львові, — авторизація з 4. падолиста 1919. Се товариство мав в Кракові гвербун-кове бюро“ для спроваджування польських кольонгстів з Польщі до Східної Галичини. Висше подали ми виводи директора сього товариства, п. СтеФануса, які ясно говорять про пляни сього Товариства скольонізуватн Східну Галичину польськими селянами.

4. „Банк збмскі для кресув, товажиство акцийнеи в Ланцуті, з філіями у Львові ii Копичинцях, — авторизація з 22. падолиста 1919.

5. „Поль^ке Бюро ІІарцелнцийне“ у Львові, — авторизація з 29. грудня 1919.

(3. „Товажиство Залічкове для ноняту Мосьціскєг*ои и Мо-стисках, авторизація з 3. липня 1920.

7. „Польска ілвба-*, парцелнційна спілка у Львові — авторизація з 3. липня 1920.

8. гПодольгкі Звйонзек Зємнн“ у Львові, — авторизація з 3. липня 1920.

Українському парцеля цінно му товариству „Земля*4 у Львові, яке внесло просьбу о авторизацію в падолисті 1919, Головний Земський Уряд — після 3-місячного проволікання — рескриптом з

27. марта 1920 (ч. 4.402) відмовив авторизації.

Наведені польські інституції, а так само приватні особи, які дістали авторизацію, ведуть очевидно виключно парцеляцію кольонізаційну, поселяючи на землях великої власности в Східній Галичині виключно польських селян зноза границь Східної Галичини.

Хоч до сього вони не потребували аж заохоти з боку польського правительства, одначе розпорядок президента Головного Земського Уряду з

27. жовтня 1919 виразно приписує їм такий напрям діяльности.

Покликуючися на сей розпорядок, згадані інституції не хвтять продавати землі навіть місцевим селянам римо-католицького обряду, яких польські власти вважають за Поляків і громадян Польщі, бо ходить о се, щоби спровадити до Східної Галичини як найбільше число польського елементу зпоза її границь. Так „Ґаліцийскі Банк Кредитови Зємскіь< відмовив місцевим селянам римо-католицького обряду продажі землі •в маєтку дідича Серватовського в Озерянах, повіт Бучач, розпродуючи її виключно між польських селян з Західної Галичини.

Українське селянство від купна землі очевидно виключене: і на основі закона (Українці не е громадянами польської держави) і на