Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал) - Автор невідомий

Др. Михайло /Іозинський.

ПЕРЕДМОВА.

В частині 1-ій ,,Крівавої Книги“ подали ми най-яркійшг приміри того масовою винищування українського народу та його духових і матеріальних дібр, яким значився польський наїзд на землі української Галичини в pp. 1918—1019.

Коли в половині липня 1919 р. Польща заняла цілу українську Галичину, сі злочини польської окупаційної влади залили всю Галицьку вемлю, зазначуючися огнем і руїною, кровю і трупами, розстрілами, шибеницями і могилами — і зойками тисяч і тисяч гонених, мов колись у турецький ясир, у польські табори смерти, — в табори для полонених і інтернованих.

В міру того, як Польща укріпляла в українській Галичині свою окупаційну владу, те винищування українського народу ставало системою, яка має за ціль: як найшвидше стерти з Галицької землі, землі українських володарів Ярослава Осьмомисла, Романа і Данила, її відвічний український характер і зробити з неї польську провінцію, в якій історичний господар сег землі, український нарід, коротав би свій вік як раб Польщі.

Сю систему винищування українського народу польською окупаційною владою представляємо в сій частині 11-ій ,,Крівавої Книги“.

Вибір найяркійших прижірів польських злочинів, доконаних в році 1920, містять часленні ноти Уряду до Найвисшої Ради, як також наша преса.

Коли-б хотіти видати весь матеріял, яким роз-порядтае Уряд, треба би на се томів, — томів, якими ,,перелякать саме пекло можнаб“.

Котдпй з тих злочинів повторяється на нещасній Галицькій землі що дня, в кождім селі, місточку, місті, нагадуючи слова Шевченка:

„/ не в однім отім селі А скрізь на цілій Україні .Іюдий у ярма запрягли Пана луна ні . .

Ся публікація обнпмає фактичний матеріял по кінець 1020-го року.

Очесидно, що в сім 1921-ім році в системі польської окупаційної влади нічого не змінилося. Воно тільки що-раз глибше вливається своїми кігтями в живе тіло українського народу.

Відень, в червні 1921.

З М І с т.

Насть І.

Розділ І. Сторінка Польська окупація Галичини і міжнародне право- • 1_Ю

Розділ II.

Польська окупація в Східній Галичині..... IX —25

Розділ III.

Примушування українського населення до грошевих

і особистих чиннтьб для польської держави* 26—35

Розділ І.

Убійства, знущання, рабунки. арештування, інтернування, засуди.......... 36 — 48

Розділ V.

Табори полонених і інтернованих...... 44—50

Розділ VI.

Нищення українського шк льництна ..... 51—79

Розділ II.

Польська кольоиізацін Східної Галичини .... 80 —116

Розділ VIII.

Польські проби Фалшуваиня волі населення • ■ ' 117—119

Закінчення..........120

Розділ І. Сторінка

Економічне винищування краю: реквізиції, контрибуції і грабування.........123—133

Розділ II.

Дрештування, биття, мордування і загуди- • • • 134—147

Розділ III.

Арештування, грабежі, катування і вбннгтна иа Бои-

ківщнні і Гуцульщині........148 —170

Розділ IV.

Табори полонених і цивільних Стернованих • • 17 L—217

Додаток І.

З мартірольоґії ччнтеиьстна в pp. 1910 і 1020 • • 218—234

Додаток II.

Сіінс священиків інтернованих і арештованих в pp.

1919 і 1920 • .................236-241

MP. 1

I.'

Польська окупація Галичини і міжнародне право.

1. Польський окупаційний режім в Галичині зі становища міжнародного права.

Західно-Українській Народній Републиці, яка підчас розпаду бувшої австро - угорської монархії утворилася на українських її землях 1. падолиста 1918 р. як самостійна держава, не судилося працювати в мирі над своєю внутрішньою будовою. Зараз в перших днях падолиста 1918 р- пішла проти неї війною Польща, хотячи завоювати українську Галичину.

В сій війні виступила Мирова Конференція найперше як посередник, а потім як суддя.

В імени Мирової Конференції предложила т. зв. комісія Бертелемі дня 28. лютого 1919 р. у Львові обом сторонам проект перемиря, на якого основі вони мали би понехати війну і здатися в справі означення границь між Польщею й Західно-Українською Народньою Републикою на Мирову Конференцію.

Сей проект означав тимчасову границю так, що Поляки мали обсадити своїм війгьком значну часть галицько-української території зі Львовом і Дрогобичем, отже в історичною столицею Східної Галичини і з нафтовими богацтвами в околици Дрогобича.

На гей проект Уряд Західно-Української Републики не згодився і війна велася далі.

У виконанню 3-ої і 4-ої точки сього рішення з 25. червня 1919 р. Найвисша Рада на засіданню з 20. падолиста 1919 р. предложила „Проект умови між головними коаліційними й усоюзненими державами і Польщею в справі Східної Галичини.“

Сей проект відступав у користь Польщі від принціпів, проголошених в 3-тій і 4-тій точці рішення Найвисшої Ради з 25. червня 1919. А саме мав він віддати Східну Галичину під управу Польщі на 25 літ, при дуже обмеженій автономії, після чого не населення Східної Галичини, виконуючи право самовизначення, мало рішити про свою дальшу долю, тільки Союз Народів мав по 25 літах рішити, що зі Східною Галичиною має статися далі.

Мимо таких для Польщі корисних умов, польське пракительство відмовилося приняти еей проект договору та домагалося повного влучення Східної Галичини до Польщі.

Що сей проект зустрівся з як найрішучійшим протестом нравительства Західно-Української Народньої Републики. розуміется само собою.

Супроти сього Найвисша Рада на засіданню 22. грудня 1919 р. ухвалила рішення справи в і д-ложити, а Східна Галичина остала дальше під польською військовою окупацією.

Коли в літі 1920 р. грозив Польщі погром зі сторони совітської Росії і вона звернулася до держав антанти з просьбою о поміч, Найвисша Рада включила в договір, підписаний з Польщею в Спа 10. липня 1920, також справу Східної Галичини. А саме в 2-гій точці договору сказано, що на конференцію в Льондоні, яку плянувала скликати Найвисша Рада для управиль-нення відносин у Східній Европі. убудуть також допущені заступники Східної Галичини для представлення своєї справи на конференції“. А в 3-тіи точці Польща зобовязуется „п р и й нят и рішення Найвисшої Ради в справі Східної Галичини".

Льондонська конференція не відбулася і справи Східної Галичини Найвисша Рада не вирішила.

В ціли визволення Східної Галичини з-під страшного польського режіму звернувся Президент Галицької Національної Ради з докладною нотою до Союза Народів в Женеві. Наслідком сього Рада Союза Народів на засіданню 23. лютого 1921 в Парижі розглядала справу Східної Галичини і видала отеє рішення:

„1. Постанови мирового договору про права національних меншостей в Польщі не можуть бути при-мінені супроти Галичини, бо вона лежить поза границями Польщі.

2. Постанови про викопування мандатів і контролі Союзу Народів над мандатарем не можуть бути примі-нені супроти Галичини, бо Польщу