Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський
Отже, в іншому місці Плано Карпіні засвідчив перебування Олександра, так званого Невського, тлумачем при ставці хана Батия. І, що цікаво, цей «син князя Ярослава» — посланець–перекладач — винятково наближена до хана Батия людина. Тому що, як засвідчив усе той же Карпіні, ані хан Гуюк, ані Батий ніколи не спілкувалися з іноземцями (послами, васалами тощо) безпосередньо, навіть якщо ті знали їхню мову, а виключно через довірену і наближену особу.
Послухаймо свідчення:
«У Татарського імператора звичай, що він ніколи не говорить з іноземцем власними вустами, який би той не був великий, але слухає і відповідає через особу посередника, як було сказано. Щоразу, однак, як вони викладають справу перед Кадаком (довіреною особою хана Гуюка. — В. Б.) або вислуховують імператора, ті, хто йому підвладний, стоять на колінах до кінця промови, якими б вони не були великими… І інші князі татар чинять так само в тому, що їх стосується» [28, с. 58–59].
Отже, в 1246 році Олександр, так званий Невський, перебував при ставці хана Батия. Він був винятково наближеною до хана людиною. Досконало знав уйгурську (тюркську) мову, якою велося діловодство в імперії та спілкувалися люди, і перебував у становищі «сина князя Ярослава».
До речі, при виданні книги Іоанна де Плано Карпіні «Історія Монгалів» у 1911 році А. І. Малеїн чи то не смів, чи то не мав дозволу дати у виносках пояснення: коли йдеться про «сина князя Ярослава», то мають на увазі саме Олександра, так званого Невського. Видання Академії наук СРСР 1957 року частково заповнило зроблену Катериною II прогалину і у «Покажчику до книги Плано Карпіні» на сторінці 252 точно визначило, що на цитованих нами сторінках ідеться про Олександра Невського. Як бачимо, в нашому випадку навіть різночитань немає.
А Плано Карпіні у своїй доповіді Папі особливо підкреслив статус Олександра, так званого Невського, коли послідовно описав титули Олександра і його батька Ярослава. Послухаймо:
«У Батия ми знайшли сина князя Ярослава… В імператора Татарів ми знайшли князя Ярослава, там померлого…» [28, с. 61].
Вся анекдотичність ситуації виникає далі, коли Катерина II зі своїми помічниками, щоби звеличити Олександра, вносять фальсифікації (вставки) до тексту Плано Карпіні. Послухаймо:
«VII. У той же час помер Ярослав, який був великим князем в одній частині Русії, яка називається Суздаль. Він щойно був запрошений до матері імператора (хана Гуюка. — В. Б.), яка, нібито на знак пошани, дала йому їсти й пити з власних рук; і вернувся у своє приміщення, відразу ж занедужав і помер через сім днів, і все тіло його дивним чином посиніло. Тому всі вірили, що там його підпоїли, щоби безперешкодно й остаточно заволодіти його землею. І доказом цього служить те, що мати імператора, без відома присутніх там його людей, негайно відправила гінця в Русію до його сина Олександра (так званого Невського. — В. Б.), щоб він з’явився до неї, бо вона хоче подарувати йому батькову землю. Той не захотів поїхати, а залишився, і в той час вона посилала грамоти, щоби він з’явився для отримання землі свого батька. Однак усі вірили, що коли він з’явиться, вона умертвить його або навіть полонить навічно» [28, с. 57].
Звертає на себе увагу той факт, що друга половина цитованого тексту є цілковитою вигадкою, тому що виставляє матір хана Гуюка — ханшу Туракіну і самого Плано Карпіні людьми недалекими і навіть дурними. І сам виклад цієї частини тексту скидається на елементарну нісенітницю.
Пригляньмося і проаналізуймо цю частину тексту докладніше. Отже, ми вже переконалися, що Плано Карпіні знав про перебування старшого сина князя Ярослава — Олександра, так званого Невського, серед заручників (аманатів) хана Батия. Без сумніву, цю ж істину знала і ханша Туракіна. Тому мати Гуюка не могла писати листів заручникові хана Батия і «посилати гінця в Русію». Подібне трактування тексту виставляє і ханшу, і Плано Карпіні людьми недалекими, необізнаними. Хто–хто, а старша дружина Великого хана Угедея, сина самого Чингісхана, чітко знала про існування Яси Чингісхана — зводу законів імперії. Вона сама завжди була присутня в ставці Великого хана. Послухайте: «А цей Батий живе в повній величі, маючи сторожу і всіх чиновників, як і Імператор їхній. Він також сидить на підвищенні, як на троні, з однією зі своїх дружин, інші ж, як брати і сини, так і решта молодших, сидять нижче посередині на лавці, решта ж людей позаду них на землі, причому чоловіки сидять праворуч, жінки — ліворуч» [28, с. 49].
Також варто пам’ятати: старших дружин для своїх синів від першої жінки Борте Чингісхан добирав особисто, бо йшлося про майбутніх спадкоємців трону. І в цьому разі не стільки цінувалася краса наречених, скільки їхній розум. Чингісхан не терпів у своєму оточенні дурних людей, навіть родичів.
Пора забути облудну московську писанину про «диких татаро–монголів». Адже в імперії Чингісидів у середині XIII століття більш дикої і відсталої землі, ніж ростово–суздальська, не існувало.
І друге, не менш очевидне. Якщо ханші Туракіні і Плано Карпіні було відомо про перебування Олександра, так званого Невського, в аманатах у хана Батия, то, природно, що й листи треба було писати саме в Сарай до хана, де він перебував узимку 1246–1247 років. А пониззя Волги у ті роки не входило до складу «Русії». Це більш ніж очевидно. Однак листи чомусь писали до Олександра і відправляли «в Русію» — всупереч здоровому глузду.
Між іншим, ще один обман цієї цитати в тому, що навіть ханша Туракіна не мала права розпоряджатися землями хана Батия. Тому що хан Батий отримав у володіння західні землі імперії особисто від Чингісхана.
І, цілком очевидно, що розпоряджатися ними мав право лише він. Плано Карпіні у своїй книзі згадує про це не один раз. Саме тому ханша Туракіна не могла «подарувати йому (Олександру. — В. Б.) землі батька» без дозволу і відома хана Батия.
Але найвідвертіша брехня полягає в тому, що Олександр, так званий Невський, «не захотів поїхати, а залишився», і ханша Туракіна, мовляв, «посилала грамоти» не
