Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

176 Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: НЗліъ же вгъ СЗкрвмъ єств д^оліъ своЙліъ: Д^ъ во вса йспвітХетъ, й глХвины бжїа.

177 Сковорода має на думці слова: И в^а данінлъ сліблХ й тХкъ й вблнХ, й во^в^ірй вкХпѣ, Й сотворй ГО/ИО/іХ, Й ввеже ВО ОуетЗ В/ЖКІ, Й Й^АДЪ р^С^ДеСА B/ЖЙ (Книга пророка Даниїла 14: 27).

178 Сковорода має на думці слова: й телецъ й юнецъ й левъ вкХпѣ гмстЙса вХдХтъ, й отрочЗ мало поведетъ а (Книга пророка Ісаї 11: 6). Цей вірш - яскравий приклад символічності Біблії. Якби тлумач Святого Письма, - писав, наприклад, Іоаникій Галятовський, - "разумѣл сенс чворакій, который в Писмѣ Святом знайдуєт, зрозумѣл бысь и тоє, же юж тепер пасется в купѣ волк с агнцем, и рысь почиваєт с козлищем, и юнец со лвом в купѣ пасется, и отроча малоє водит их" [Галятовський І. Месія правдивий. - Київ, 1669. - Арк. 353].

179 Манна (євр. man) - чудесний харч, що його Бог щодня посилав ізраїльтянам під час їхнього перебування в пустелі. Пояснення походження слова від займенника та ("що") є тільки в Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 16: 15: "І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: 'ман іу7 (man Ьй бо не знали що то (та^-Ьй*)". Більше ніде форма man у значенні "що" в єврейській Біблії не зустрічається. Памва Беринда тлумачив слово манна як "дар, або упоминок, або що?" [БериндаП. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. -Ст. 433]. Цей старозаповітний образ міг набувати різних символічних значень, як-от у Дмитра Туптала: "Манна образ бѣ тѣла Христова во євхарістіи святой" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 314 (зв.)].

180 Фраза не ліХчи ліенє зринає в Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28.

181 Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 10: 24. Пор.: докб/fb дХшві нЗша в^елілеши;

182 Книга Псалмів 115 (116): 1.

183 Очевидно, Сковорода цитує тут слова з 9-ої пісні п'ятниці 3-го тижня Великого посту (ірмос інший): "Свѣт и жизнь и вседѣтель, трисолнечноє єдинство, Бог же и Господь...". Трикутник символізував "таинство Св. Тройцы" також в емблематиці [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. LV].

184 Піфагор (гр. ПѵѲаудраі;) (друга половина VI - початок V ст. до н. е.) - давньогрецький філософ, чия наука та оповідки про якого були добре знані в старій Україні. Досить пригадати бодай Іоаникія Галятовського ("Пиѳагорас филіозоф такоє был выдал право, же богом их поганским потреба офѣровати з винограда необрѣзанного..." [Галятов-ськийі. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 211 (зв.)]) або Василя Григоровича-Барсько-го, який, подаючи опис острова Самос, двічі згадує про те, що тут, у печері гори Керкіс, мешкав колись "пресловутый философ Пиѳагор" [Григорович-Барсъкий В. Странствова-нія. - Санкт-Петербург, 1778. - С. 379, 384]. Сковорода покликався на Піфагора у діалозі «Бесѣда 2-я», у трактатах «Silenus Alcibiadis», «Жена Лотова», а також у перекладі Плутархового трактату «Про спокій душі».

185 Див. прим. 55 до циклу «Басни Харьковскія».

186 Таке неприхильне ставлення до цієї геометричної символіки було характерне для деяких українських православних письменників-полемістів домогилянської доби. Наприклад, Василь Суразький писав про трикутники "латинян": "...Отца и Сына, и Святаго Духа латины быти мнимают. Верхній угол полагают Отца, низу же оба углы кладут Сына и Духа. Так нѣкако выображают. И треми углы три ипостаси, окруженієм же около их безначалноє и безконечноє Божественнаго єстества обьявити хотят, зато, иже глаголют, круг ни начала, ниже конца имат" [Суразький В. О єдиной, истинной, православной вѣрѣ. - Остріг, 1588. - Арк. 68].

187 Як свідчив Діоген Лаерцій (III, 75), Платон учив, що всі першостихїї (повітря, вогонь, земля, вода) "складаються... з трикутників і розкладаються на трикутники" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -

С. 172].

188 Євангелія від св. Матвія 19: 17.

189 Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Івана 12: 7. Пор.: Рече же ійсъ: не д'І;й'ге єа.

190 Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 2. Пор.: ЫрыгнХ сердце /иое слово влаго.

191 Очевидно, Сковорода має на думці слова: не нл лща зрАфе й/И^йте в^рХ (Соборне послання св. ап. Якова 2: 1).

192 Див.: Євангелія від св. Марка 12: 41^4.

193 Сковорода має на думці царів-волхвів, що прийшли поклонитися Христові-немовляті (див.: Євангелія від св. Матвія 2: 1-12). Це - мудреці-маги чи халдеї. їхньою батьківщиною від часу Климента Олександрійського заведено вважати Персію і Месопотамію. Волхви, маги, халдеі, філософи є для Сковороди синонімічними поняттями.

194 Сковорода має на думці слова: по^н^і гдв сХфи^ъ grun (Четверта книга Мойсеєва: Числа 16: 5). Старі українські богослови досить часто говорили про існування християнства до Різдва. Як стверджував, наприклад, Іоаникій Галятовський, "христіане зась были от початку свѣта" [Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 101 (зв.)]. На його думку, вже Адам був християнином, бо він "вѣрил в Христа, Месію правдивого, которій мѣл пріити на свѣт, и пророковал о пристю єго..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 144]. Із другого боку, пелагіанське твердження, начебто "до спасенія не треба человѣкови ласки Божои надприроднои..., но толко треба до того щеіулне соизволенія людскаго, которого то соизволенія... и всемоіущая сила Божая не потрафит в человѣкови справити, єжели человѣк не схощет" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 854], зазнавало тут різкої критики з позицій християнського ексклюзивізму. Припустімо, у книзі «Сѣмя слова Божія» сказано таке: попри те, що філософи, які жили до Різдва, "так много писали о добродВтелех, рекше о цнотах..., так много наук прекрасных сложили о укрощеніи душевных страстей, о управленій обьічаєв наших подлуг разума и совѣсти..., сами так цнотливоє и воздержноє житіє проводили, обаче ничтоже у Бога себѣ заслужили, не были бо в ласцѣ Божієй" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв,