Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

2. Капліна О.В. Підозра у кримінальному провадженні: поняття, ознаки, сутність. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1 (5). С. 238-242.

3. Гринюк В.О. Функція обвинувачення в кримінальному провадженні України: теорія та практика: монографія. К.: Алерта, 2016. 358 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: [науково-практичний коментар]: у 2 томах / Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевой, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, A.B. Портнова. X.: Право, 2012. Т. 2. 664 с.

5. Гладун О.З. Спеціальний суб'єкт. Пред'явлення підозри спеціальному суб'єкту: судді, адвокату, народному депутату. URL: http://unba.org.ua/assets/uploads/9b21038b2f905483269d_file.pdf.

6. Капліна О.В. Повідомлення про підозру: протистояння правових позицій сторін обвинувачення та захисту. Право України. 2017. № 12. С. 74-81.

Дроздов О.М.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, адвокат, перший проректор Вищої школи адвокатури, Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури

Актуальність теми цієї праці обумовлена суттєвими змінами в кримінальному процесуальному законодавстві як черговому етапі судової реформи в Україні, що набула чинності на конституційному рівні 30.09.2016 р. Зазначене ж оновлення законодавства відбулося наприкінці 2017 р. та торкнулося багатьох принципових положень судових проваджень із перегляду судових рішень, у тому числі й такого екстраординарного виду проваджень із перегляду судових рішень, як провадження за новоявленими обставинами. Зміни були внесені до Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон № 2147-VIII). Зокрема, відповідно до підп. 37 п. 7 § 1 Розділу 4 Закону № 2147-VIII назву Глави 34 КПК після слова «нововиявленими» доповнено словами «або виключними». Тому на сьогодні назва Глави 34 КПК звучить таким чином: «Провадження за нововиявленими або виключними обставинами». Зазнала змін й низка інших положень Глави 34 КПК. Наприклад, законодавець зважив на доктринальні дискусії та доповнив дану Главу КПК новими обставинами, які є підставами для здійснення кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами. Також оновлені правові процедури подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та здійснення перегляду судового рішення за наведеними обставинами.

Слід зазначити, що питання перегляду судових рішень у кримінальному процесі становлять значний науковий інтерес та їх дослідженням займалися вчені різних часів: І. Фойницький, В. Случевський, С. Вікторський, Л. Богословська, Т. Варфоломеєва, І. Вернидубов, І. Гловюк, М. Гродзинський, Ю. Грошевий, К. Івасенко, Є. Коваленко, О. Кашка, О. Костюченко, Л. Лобойко, П. Лупинська, В. Маляренко, Є. Мартинчик, В. Маслов, В. Маринів, О. Михайленко, І. Михайловська, М. Михеєнко, О. Мізуліна, І. Мірошніков, В. Молдован, Я. Мотовіловкер, Н. Муратова, Г. Омельяненко, І. Пєрлов, П. Пилипчук, В. Познанський, В. Попелюшко, В. Потапов, А. Рівлін, М. Строгович, М. Сірий, В. Теремецький, В. Фінько, В. Шибіко та ін.

Проте власне інституту перегляду судових рішень за нововиявленими та/або виключними (новими) обставинами присвячено не так вже й багато досліджень. До них, крім робіт автора цих рядків [1; 2; 3], слід віднести наукові праці Г. Анашкіна, В. Баскакової, В. Балакшина, В. Беднарської, М. Белобабченко, Л. Берсугурової, В. Блінова, Н. Бобечко, М. Ведіщева, І. Великої, М. Громова, В. Давидова, Ю. Денисова, В. Дорошкова, Ю. Дьоміна, А. Зумакулова, К. Камчатова, М. Міхєєнкової, В. Посніка, Н. Сизої, А. Собєніна, О. Татарова, Б. Тетеріна, В. Фігурського, Ю. Фідрі, Я. Фільова, І. Чащиної та ін.

Насамперед, право на здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами випливає з положень міжнародних актів в галузі прав людини, таких як Загальна декларація прав людини (ст. 7, 8, 10), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 14), Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі — КЗПЛ) (ст. 6) та Протоколу № 7 до КЗПЛ (ст. 4). Крім того, в силу вимог ст. 8, 9 КПК слід ураховувати й практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) при застосуванні кримінального процесуального законодавства України в означеному аспекті, що безперечно сприятиме розвиткові кримінального процесу загалом [4]. Так, Ю. Малишева обґрунтовано стверджує, що як сама КЗПЛ, так і рішення ЄСПЛ — в тій частини, в якій ними, виходячи із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, дається тлумачення змісту закріплених в КЗПЛ основних прав і свобод учасників кримінального процесу — є нарівні з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами складовою частиною правової системи, а тому повинні враховуватися законодавцем при регулюванні суспільних відносин і правозастосовними органами при реалізації відповідних норм права в судочинстві [5, с. 11]. У світлі досліджень Ю. Малишевої можна зробити висновки, що сутність правової природи рішень ЄСПЛ полягає в тому, що його рішення, прийняті щодо кримінальних проваджень: мають прецедентний характер, оскільки повинні враховуватися при ухваленні національними судами рішень у зв'язку з виявленими аналогічними порушеннями конкретних норм КЗПЛ; обов'язкові для виконання державами-учасницями КЗПЛ; є офіційним джерелом тлумачення КЗПЛ; мають декларативний характер, оскільки не скасовують судове рішення національних судів; можуть бути виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили; розраховані на багаторазове застосування правових позицій, які вказані в цих рішеннях; мають міжнародний правовий характер.

Конституція України в ст. 55 гарантувала, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому Конституційний Суд України (далі — КСУ) у своєму рішенні від 30.01.2003 р. зазначив, що відповідно до частини першої ст. 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах [6]. Права і свободи людини можуть бути захищені тільки в разі ухвалення судом законного, обґрунтованого і вмотивованого рішення. Однак судове рішення, яке є законним, обґрунтованим