Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал) - Автор невідомий
Тому Польща, завоювавши Східну Галичину, хоче використати своє хвилеве панування на те, щоб відібрати краеви український характер.
Се має статися через плянову кольонізацію Східної Галичини польськими селянами з Польщі.
Ся кольонізація має бути новочасним продовженням тої кольонізаціппої політики, яку, почавши від XIV. століття, вела на українських землях давня Польща.
Тоді польські королі творили підставу панування Польщі на Україні, роздаючи українську землю польським маґнатам, які обертали українське населення в своїх рабів.
Тепер на українській землі, яка знаходиться в руках польських дідичів — нащадків тих обдарованих королями польських маґнатів — мають бути поселені польські селяни, які разом зі спольщеним уже населенням східно-галицьких міст творили би польську більшість в краю, новочасну підставу польського панування над Східною Галичиною.
Тому, що тепер, коли про політичну долю краю рішає народня маса, польських дідичів і польської бюрократії замало, щоби вдержати Східну Галичину під пануванням Польщі, — ряди польських завойовників мають збільшитися таким способом, що на ту землю, яка доси була власністю одного польського дідича, має прийти ціла оселя польських селян.
Отже замість земельної реформи в користь місцевого, себто українського селянства, Польща переводить кольонізацію Східної Галичини польським селянством, спровадженим з Польщі, між яке має бути подмена велика земельна власність краю.
В сім напрямі працює земельне законодавство польського сойму і земельна політика польського уряду, сповняючи волю всіх польських політичних партій і все-го польського громадянства.
5. Земельне законодавства польського сойму.
Виключення українського населення від набування землі.
Земельну реформу в Польщі рішають отсі два закони польського сойму: 1. 8акон з 10. липня 1919, який містить основи земельної реформи, і 2. закон з
15. липня 1920, який містить постанови про переведення земельної реформи.
На основі сих законів володіння землею, яке має опиратися на приватній власности, управильняе держава.
В сій ціли держава має право розпоряджати не тільки всіми земельними маєтками публичного характеру (землі державні, церковні і т. д ), але також всею приватною земельною власністю, яку держава має право примусово викупити, оставляючи власникови тільки законом означене максімум, яке має виносити: 1. в маєтках, положених у промислових і підміських округах, 60 га; 2. в маєтках, положених в деяких частях бувшої пруської Польщі як також на східних окраїнах (себто передовсім в Східній Галичині і дальше на схід положених українських землях, а також в землях білоруських і литовських), 400 га; 3. в усіх -инших частях Польщі 180 га.
Так утворений земельний фонд має служити до творення нових самостійних господарств величини до 15 га і до збільшування істнуючих господарств до величини 25 га, а на західних і східних окраїнах до величини 45 га.
Набувати землю з сього земельного Фонду можуть тільки громадяни польської держави в такім порядку першенства: 1. інваліди і жовніри польської армії, 2. рільні робітники, позбавлені праці через розпарцелювання великої земельної власности, і власники карловатих господарств, сусідуючих з роз-парцельованим маєтком, 3. инші рільні робітники і малоземельні власники.
Для переведення земельної реформи утворено окрему державну інституцію, т. зв. Головний Земський Уряд. Для справ кольонізації, звязаних з земельною реформою, утворено при міністерстві рільництва Кольо-нізаційний Уряд.
Щоби зрозуміти значіння сього земельного законодавства для Східної Галичини, треба ствердити, що Польща, всупереч рішенню Найвисшої Ради, примінюе наведені закони, як і всі инші закони й розпорядки в земельній справі також в Східній Галичині, хоч Східна Галичина не е частю польської держави і польський сойм не мав законодатної власти що-до сього краю.
Наведені закони постановляють, що право набувати 8емлю мають тільки громадяни польської держави. А що українське населення Східної Галичини не б громадянами польської держави, то тим самим закон виключає його від набування землі аж до часу, коли справа Східної Галичини буде дефінітивно вирішена.
Та крім сього тимчасового виключення українського населення від набування землі знаходиться в наведених законах постанова, яка на випадок прилучення Східної Галичини до Польщі на все виключає українське населення від першенства набування землі. А саме, першенство набування землі мають інваліди і жовніри польської армії. А що українське населення не служило в польській армії, тільки навпаки творило українську армію, яка воювала проти наїзду Польщі на Східну Галичину, то воно є закочом виключене від першенства набування землі.
Таким чином вже в самім земельнім законодавстві польського сойму маємо дві постанови, з яких одна зовсім виключає українське населення Східної Галичини від набування землі аж до часу дефінітивного рішення справи Східної Галичини, а друга на випадок, якби Східна Галичина була прилучена до Польщі, виключає українське населення від першенства в набуванню землі.
Коли-ж приглянемося сеймовим дебатам, ухвалам польських орґанізацій, голосам польської преси, то побачимо, що однодушною інтенціею цілої Польщі е: абсолютне виключення українського селянства Східної Галичини від набування землі і кольонізація Східної Галичини польським селянством з Польщі.
6. Ані кусника землі для українського селянина! Кольонізу-вати українські землі польським селянством!
Для ілюстрації виспіє сказаного наведемо вибір польських закликів до винищення українського народу на його власній землі з соймових дебат, зі з'їздів, зборів, преси і т. д.
Очевидно, буде се тільки капля з того моря не-нависти, яким кипить щодня вся польська політична думка — від найправійших до найлівійших — проти українського народу, домагаючися винищення його, щоби могти загарбати його землю. Колр-6 хотів визбирати все, назбирав би цілі томи. Але й того, що подавмо, буде досить, щоб показати, яким злочином супроти українського народу було віддати Східну Галичину під управу Польщі.
І. В соймі.
Почнемо від дебати, яка велася в польськім сонмі перед ухваленням закона з 10. липня 1919.
Посол В і т о с, голова польг ької людової партії, т о-дішний президент міністрів, говорив 7. червня 1919: „Розуміємо справу так, що який великий буде наш зиск в землі, така велика буде наша вітчина. Наш сільський люд дав докази своєї сили і відпорностн супроти ворогів, тому нашою волею в: обсадити нашим людом наші землі . . . Земельну реформу ми розуміємо не тільки як соціяльно-економічне питання, але нк велику державну і національну проблему, якої полагодження р о з ш н -рить границі нашої віт чини, скріпить певність нашого націоваиьного ставу володіння і збільшить нашу відпорвість v боротьбі за землю як
