Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

шихів, представники яких були майже серед усіх туркменських племен. Шихи вважалися одним з так званих олядських (святих) племен поруч з племенами ата, сеїд (сейід) і ходжа, що вели своє походження від пророка Мухаммеда {Атаев К. К этнографии туркмен-шихов. Труды института истории, археологии и этнографии АН Туркменской ССР. Т. VII. Аш., 1963; Демидов С. И. Туркменские овляды. Аш., 1976).

6. Вважають, що ерсари переселилися в основному з Мангишлака на середню течію Амудар'ї в кінці XVII – першій половині XVIII ст. Найбільшими підрозділами племені ерсарів були кара (гара), бекаул, улуг-тепе і гюнеш, що ділилися на менші родові підрозділи (Винников Я. Р. К этнической истории туркменского населения Чарджоуской области. – Проблемы этногенеза туркменского народа. Аш., 1977, с. 109–111).

7. В історико-етнографічній літературі назва цього племені зазвичай передається як «аліли», що базується на туркменській вимові. На території колишнього СРСР нащадки алілів нині живуть найбільш компактно в Каахкінському районі Туркменістану (Атаев К. Хозяйство и материальная культура туркменского населения Атрека в конце XIX – начале XX в. Автореф. канд. дис, М., 1966).

8. По-туркменськи «салир». Приблизно до кінця XVII – початку XVIII ст. салири проживали переважно в степах Мангишлаку, частина їх кочувала і в північному Хорасані. Поступово вони зайняли багато оаз нинішнього Південного Туркменістану. У XIX ст. частина салирів просочилася в район середньої течії Амудар'ї й осіла там (Джикаев А. Этнографические данные по этногенезу туркмен-салыров. M., 1964; він же: Очерк этнической истории и формирования населения южного Туркменистана. Аш., 1972).

9. Яйджі (яйчі).

10. За етнографічними даними «пухора».

11. Теке на початку XVIII ст. переселялися з Прикаспійських степів і району Балханських гір в оази прикопетдагської смуги, з середини XIX ст. остаточно заселили, витіснивши інші туркменські племена, Ахал, Атек, Теджен і Мерв. Теке, за етнографічними даними, складалися з двох (за деякими свідченнями, з трьох) великих відділів тохтамиш і отамиш, які, в свою чергу, ділилися на менші родоплемінні групи (Нурмухаммедов К. Из истории формирования туркменского населения Ахала. – Известия АН Туркменской ССР. Серия общественных наук. № 1. Аш., 1962).

12. Аксефи в туркменській вимові «аксопи».

13. Геклени здавна мешкали у південно-західній частині нинішнього Туркменістану, а також на півночі Ірану в Мазендерані та Горгані (Овезов Д. М. Население Чандыра и среднего течения Сумбара. Аш., 1976; Логашова Б. Р. Туркмены Ирана. М., 1976).

14. Ймовірно, має бути «кабасакал».

15. За даними руських писемних джерел, у XIX ст. йомути поділялися на три великі підрозділи джафар-бай, ак і атабай, що розпадалися на ряд дрібних груп (Васильєва Г. П. Преобразование быта и этнические процессы в Северном Туркменистане. М, 1969; Оразов А. Хозяйство и культура населения северо-западной Туркмении в конце XIX – начале XX в. Аш., 1972; Логашова Б. Р. Туркмены Ирана.)

16. Ходжа-Нефес (Ходжа-Непес) – туркменський аул (поселення) в гирлі р. Горган, в Ірані (Бартольд В. В. Историко-географический обзор Ирана. – Сочинения. М, 1971, Т. VII. с. 126).

17. Челекен – колишній острів, нині півострів на Каспійському морі, в Туркменістані. Тут здавна добувалися нафта, сіль, озокерит, мінеральна фарба. Звідси, на думку деякихучених, і походить назва Челекен (від перс, «чахар (чар)» – «чотири» і «кан» – «рудня», «копальня»). Назву «Челекен» носить нині розташоване на півострові місто, збудоване в місцевості Аджаїб (Аджайіб). (Атаниязов Г. Толковый словарь географических названий Туркменистана. Аш., 1980, с. 303 (туркм. мовою).

18. Ймовірно, має бути «шереф-чоні». (Ср. История Туркменской ССР. Аш., 1957, T. I, кн. 2. с. 10.)

19. Ймовірно, правильно «тиведжі» («тивечі»), як у назві однойменного туркменського племені, про яке йдеться у Бартольда (Бартольд В. В. Сочинения. М., 1963, T. II, ч. 1. с. 594, 595, 600).

20. Має бути «машрик».

21. Гірей.

22. Огурджали ще з часів середньовіччя жили на східному березі Каспійського моря, на південь від нинішнього Красноводська. Судячи з повідомлень Вамбері, ще у середині XIX ст. огурджали, хоч він і розміщує їх в числі таіфе йомутів, розглядаючи в якійсь мірі як відокремлену від інших йомутів групу. Пізніші етнографічні свідчення показують, що огурджали в подальшому тісніше злились з іншими йомутами, так що віднині їх безумовно включають до складу останніх (Джикиев А. Туркмены юго-восточного побережья Каспийского моря. Аш., 1961).

23. «Кер-огли» – епічний твір, поширений у різних версіях у фольклорі тюркомовних народів (у туркменів – «ґероґли»). Махтумкулі (літературний псевдонім – Фрагі), син Азаді, – поет XVIII ст. класик туркменської літератури. Народився близько 1733 p., помер приблизно у 1782 р. (Махтумкули. Сборник статей о жизни и творчестве поэта. Аш., 1960, с. 93 – 108).

* * * Туркменська міфологія

Міфологія будь-якого народу – невичерпне джерело вивчення багатьох граней його реального життя: історичного шляху, географічного середовища, навколишньої флори і фауни, етапів релігійних вірувань і уявлень, обрядів і звичаїв, елементів повсякденного побуту.

У міфові не можна виокремити матеріальне і духовне начало. Як правило, вони існують у поєднанні. Кожен предмет, річ або явище є живими, являють собою або священну істоту, або душу. Усе в міфові має єдине джерело походження, яке поєднує матеріальний і духовний стан, породжує рівноправ'я людей і оточуючих їх речей.

Одночасно для міфу характерна єдність загального і одноосібного: так один бог символізує усі рослини або усі хвороби. Імена богів і