Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
Середня Азія. Текінці верхи
Прибуток, який приносить туркмену огидне ремесло викрадання людей, далеко не винагороджує його за пов'язану з цим ремеслом небезпеку, бо він лише зрідка зменшує убогість, в якій народжується син пустелі. Навіть якщо у туркмена залишається трохи грошей, він дуже рідко може ними скористуватися, настільки простий його спосіб життя. Я знав багато туркменів, які, не зважаючи на ввесь свій добробут, постійно споживали в'ялену рибу, а хліб дозволяли собі лише один раз на тиждень, як останній бідняк, для якого пшениця недоступна через високу ціну.
Домашній побут туркмена виглядає як абсолютне гультяйство. В його очах страшна ганьба для чоловіка – прикласти руки до яких-небудь домашніх справ. Він повинен займатися лише своїм конем. Як тільки він з цим упорається, він іде до сусіда чи приєднується до гурту чоловіків, які сидять у колі перед наметом, і бере участь у розмові, розмірковуючи або про політику і останні розбійницькі набіги, або про коней. Тим часом з рук в руки переходить обов'язковий чілім, рід перської люльки, для якої тютюн не зволожується. Вечорами, особливо у зимовий час, вони люблять слухати гарні казки та історії. Туркмени радіють присутності бахші (трубадура), який під акомпанемент свого дутара, двохструнного інструмента, співає уривки з «Кер-огли» та пісні Аман-молли чи Махтумкулі [23], національного поета, майже обожнюваного туркменами. Цей поет, якого вважають святим, був із племені ґеклен і помер приблизно 80 років тому. Овіяний легендами життєпис зображує його надзвичайною людиною, яка, навіть не побувавши в Бухарі і Хіві, вивчила усі книги та усі науки на світі виключно дякуючи божественному натхненню. Якось, сидячи на коні, він міцно заснув і уві сні побачив себе в Меккі, в оточенні пророка і перших халіфів. Він роззирнувся з благоговійним трепетом і побачив, що його підкликає до себе Омар, патрон туркменів. Він підійшов до нього, той його благословив і злегка ударив у чоло, після чого він прокинувся. З тієї миті солодкі вірші полилися з його вуст, і його книга ще довгий час буде у туркмена на першому місці після Корану. Для нас, до речі, зібрання віршів Махтумкулі цікаве тим, що воно дає нам чистий зразок туркменської мови, а за змістом своїм вірші такого роду, особливо ті, де даються поради по догляду за кіньми, і де мова йде про зброю та аламан, дуже рідко зустрічаються в літературі східних народів. У мене залишились в пам'яті сцени, коли на святкуваннях чи під час звичних вечірніх бесід бахші починав декламувати вірші Махтумкулі. В Етреку намет одного з таких трубадурів стояв поруч з нашим, і коли він приходив до нас зі своїм інструментом, навколо нього скоро збирались молоді люди, і він співав їм героїчні пісні. Його пісні були сиплими гортанними звуками, які ми вважали б швидше хрипом, ніж співом. Він супроводжував їх ударами по струнах, спочатку тихими, а потім, по мірі того як ним оволодівало натхнення, все більш шаленими. Чим запеклішою ставала битва, тим більше наростало збудження співця і запал молодих слухачів; видовище і насправді було романтичним. Юні кочівники, стогнучи, кидали шапки на землю і з непідробним божевіллям хапалися за волосся, ніби хотіли битися самі з собою.
І нехай це не здається нам дивним. Виховання молодого туркмена якраз і передбачає створення у нього подібного настрою. Читанню і письму вчиться лише один із тисячі, юнацьку фантазію займають коні, зброя, битви і розбійні набіги. Якось я чув, як Ханджан, чоловік дуже добрий, дорікаючи виказував своєму батькові, що NN викрав вже двох персів, «а з нього, – додав він, показавши на сина, – ніколи не вийде справжнього чоловіка».
У туркменів є звичаї, які не зустрічаються у інших народів Середньої Азії, і це дуже цікаво. До них відноситься перш за все шлюбна церемонія, за якою закутана з голови до ніг у велике покривало чи шовковий платок наречена повинна скакати наввипередки зі своїм майбутнім чоловіком, і часто трапляється, що сповита амазонка швидше досягає мети, ніж тренований юнак. Інколи наречена під час скачок тримає на колінах заколоте ягня чи козу; наречений і його приятелі переслідують її, вона ж повинна у швидкому русі спритними поворотами уникнути переслідування, так щоб ніхто не наблизився до неї і не вихопив козу чи ягня. Ця гра називається «кєкбєрю» («зелений вовк») і розповсюджена у всіх номадів Середньої Азії. Через два, інколи через чотири дні після весілля молоду пару розлучають, і лиш через рік починається постійне спільне життя.
Слід також розповісти, як туркмен дотримується трауру після смерті улюбленого члена родини. Існує традиція, за якою в юрті покійного протягом року кожного дня без винятку у той час, коли він помер, плакальниці заводять звичні причитания, в яких повинні брати участь усі присутні члени. При цьому вони, як правило, продовжують свої денні заняття; і дивно було бачити, як туркмен з криками відчаю чистить зброю, курить люльку чи обідає. Жінки зазвичай жалісно підспівують, кричать і плачуть навіть у той час, коли, знаходячись недалеко від юрти, вони чистять вовну, прядуть чи виконують іншу домашню роботу. Повинні прийти також друзі і знайомі покійного, щоб показати своє співчуття, навіть якщо звістка про нещастя дійшла до них тільки через кілька місяців. Прибулець сідає перед юртою, інколи вночі, і
