Мафія - Павло Штепа

Паризька Велика Ложа започаткувала 1737 року писання i видання (видано 1751 року) великої «Енциклопедiї», яка дуже поширила революцiйнi iдеї у свiтi. Нiмецький король Фрiдрiх II зробив авторiв Д. Дiдро та Дж. Далемберта членами Пруської Королiвської Академiї i дав їм велику пенсiю, незважаючи на те, що та «Енциклопедiя» пропагувала iдеї, спрямованi проти монархiї i Церкви. Фрiдрiх передбачав, що та книжка зруйнує монархiчнi погляди французької аристократiї i вона полiтично зiгниє. Вiн не помилився. Французька революцiя вибухла всього лише 40 рокiв пiсля цього.

Член Великої Ложi Сходу Комiн Альбанцелi осягнув найвищий ступінь — «Рожевий Хрест» i пiзнав справжню iдеологiю та мету тої ложi. Хоч вiн був безбожником, проте був французьким патрiотом, i та мета й iдеологiя його так обурили, що вiн покинув масонство i написав правду про ту ложу. У своїй книжцi вiн пише, що всi 33 ступенi ложi можна подiлити на три частини: 1) Три нижчi ступенi, члени яких не знають жодної таємницi чи справжньої мети масонства. Цi ступенi iдеологiчно пiдготовлюють лише кандидатiв на членство. 2) Середнi ступенi, якi iдеологiчно вишколюють членiв i випробовують їхню вiрнiсть масонству. Вони подають — у вiдповiднiй формi — дещо з iдеологiї масонства, але не подають справжньої полiтичної його мети. 3) Найвищi ступенi — це невеликий гурт вже випробуваних, певних, вiрних масонству провiдних членiв, справжнiх прiзвищ (всi мають прибранi), яких нiхто не знає, крiм голови ложi. Лише вони знають справжню iдеологiю i справжню мету масонства. До цього гурту належать не лише французи. В тому гуртi є багато жидiв.

Впроваджуючи К. Альбанцелi до 30-го ступеня («Лицарi калошi»), його зверхник казав йому:

— Ти мусиш знати у чому є сила масонства. Вона не в числi членiв, бо у Францiї є лише 25.000 (1889 р.) масонiв. I не тому, що масони є найрозумнiшими людьми. Серед масонiв є чимало розумової малечi. Сила масонiв у тому, що ми добре згуртованi, беззастережно покiрнi перед проводом, маємо сильних керiвникiв, а найголовнiше тому, що наш провiд ясно уявляє дуже високу, велику мету масонства. А також i тому, що нiхто нам не перешкоджає вести Францiю й iншi народи до тої мети.

Французька Велика Ложа Сходу стала свiтовим осередком поширення всiляких iнтернацiоналiзмiв, соцiалiзмiв, космополiтизмiв тощо.

Бельгiйське масонство пiшло шляхом французького. Iспанське та португальське пiшло ще далi за французьке, бо творило i провадило португальську революцiю 1908–21 рокiв та таємно вбило iспанського короля Карлоса i його сина.

Масонськi ложi Схiдної Європи опанували соцiалiсти та жиди. Пiсля повалення комунiстичного уряду Бела Куни в Мадярщинi полiцiя знайшла архiв масонської ложi Ґiор. У ньому був протокол засiдання членiв найвищого ступеня. Великий Майстер ложi Др. Карлос казав на тому засiданнi:

— Iдеальний свiт ми називаємо масонським свiтом. Соцiалiстичний свiт також буде iдеальним свiтом. Так, вiра в масонство i вiра в соцiалiзм — тотожнi.

«Ми, масони, вiтаємо соцiалiзм (комунiзм) як щирого нашого товариша у наших зусиллях полiпшити людський добробут. Соцiалiзм i масонство, разом з комунiзмом, виросли з одного того самого кореня».

«Християнський Бог є Богом, але й Сатана є також богом. Правдива вiра — вiрити i в Сатану, бо ж вiн не менший Бог за християнського».

Мiж провiдниками португальської революцiї 1921 року був Великий Майстер португальської масонської Великої Ложi Сходу Маґакес Лiма. Ця ложа вбила португальського президента А. Паєса. На теперiшнiх португальських грошах надруковано масонськi знаки: прямокутник та циркуль.

Уповноважений «Найвищого Догматичного Проводу» європейського масонства (шотландського обряду) пiдписав 1874 року з уповноваженим американської жидiвської ложi Бнаi Брiтс братерський союз. Цей союз тримається в таємницi. Про нього можуть знати лише члени найвищого ступеня. Американська жидiвська ложа Бнаi Брiтс платить найвищому проводовi європейського масонства рiчно 10 % своїх прибуткiв. Власнi iмена, знамена й обряди європейського масонства переповненi жидiвськими iдеями та лексикою. Масонство шотландського обряду вживає жидiвський календар i жидiвську азбуку.

Французький жид Мартiн Паскаль заснував 1754 року окрему масонську, таємничу, кабалiстську ложу пiд назвою «Вибранi жрецi», що фактично була спартакiвською. Вона дуже скоро поширилася по всiй Францiї. Iдеологiя, обряди та статут її взято з жидiвської Кабали з додатками поганської вiри, дикунських забобонiв, чаклунства. Провiд її називався жидiвською назвою Синедрiон i найвищi ступенi iменувалися жидiвськими назвами. Члени не знали справжнiх прiзвищ своїх зверхникiв, але заприсяглися на все життя беззастережно виконувати їхнi накази. Цi ложi стали осередками навчання кабалiстичних догм та всiлякого чаклунства. Вони об’єдналися 1771 року з Великою Ложею Сходу.

До нiмецької масонської ложi вступив 1738 року пруський король Фрiдрiх Великий i став навiть Великим Майстром. Вiн збiльшив число ступенiв до 33. Цим вiн об’єднав пiд своїм проводом усi масонськi ложi в Європi, крiм британських. Фрiдрiх запряг європейське масонство до пруського державного возу. З усiх масонських лож лише одна пруська не приймала до свого членства жидiв. Нiмецькi масони, незважаючи на їхню iнтернацiональну балаканину, були запеклими нiмецькими патрiотами, нацiоналiстами. Такими були i нiмецькi соцiалiсти. Тим-то О. Бiсмарк i пiдтримував їх. К. Маркс i голови нiмецької соцiалiстичної партiї Ф. Лассаль та Г. Фрiтше вiрно служили нiмецькому iмперiалiзмовi. Iдейним джерелом нiмецького масонства i загарбництва був макiавеллiзм. I засновник нiмецького масонства А. Вайсгаупт та король Фрiдрiх — обидва мають своїм учителем Н. Макiавеллi. К. Маркс i Ф. Енгельс були макiавеллiстами. Масони проповiдували у Францiї пацифiзм i гуманiзм, але в Нiмеччинi проповiдували нiмецький патрiотизм.

Папа Климентiй XII викляв 1738 року масонство, а французький король заборонив масонськi ложi. Проте, таємно вони дiяли й далi.

Iталiйська фашистська партiя не приймала до себе масонiв.

Нiмеччина в XIX ст. i Московщина в XX ст. — обидвi запрягли масонство i соцiалiзм до свого державного iмперiалiзму. Масонами були Фрiдрiх II, О. Бiсмарк, у Францiї — Г. Мiрабо, Ж. Клемансо.