Мафія - Павло Штепа
Малий гурт французьких хрестоносцiв заклав 1118 року в Єрусалимi орден, який мав боронити святi мiсця вiд ворогiв християнства. Палестинський король Балдуiн II подарував йому будинок біля храму Соломона, тому цей орден знаний в iсторiї пiд iменем «Лицарi храму», чи скорочено «храмовики». Папа Римський благословив той орден. Храмовики складали присягу бути убогими, статево чистими, слухняними. Напочатку храмовики дотримувалися присяги, але забагатiвши вiд великих пожертв побожних добродiїв, забули за ту присягу i стали пияками, ненажерами, розпусниками, жадiбнi багатств. Вiйни з ворогами християнства вони обернули на збагачення ордену. Вони обернулися навiть у безбожникiв, блюзнiрiв, не визнавали божественностi Христа. Маючи в усiй Європi великi маєтки i багато золота та срiбла, орден став великим європейським лихварем, позичаючи навiть королям, урядам. Це давало йому силу впливати на полiтику тих урядiв. Орден набував великої полiтичної сили. Цю загрозу побачили французький король Фiлiпп та Папа Римський Климентiй V. Вони наказали провести слiдство. По слiдствi i судi європейськi уряди закрили 1312 року орден храмовикiв.
Спартаківці
Нiмецький професор, жид Адам Вайсгаупт заснував 1776 року в Мюнхенi таємне товариство «Iлюмiнатi» (освiченi, втаємниченi). Вiн мав прибране прiзвисько (псевдо) «Спартак», отже, це товариство було бiльш вiдоме пiд назвою «Спартакiвцi». За зразок вiн узяв Каїрську Велику Ложу. Остаточною метою спартакiвцiв було об’єднати все людство в однiй безбожницькiй наддержавi з єдиним диктаторським свiтовим урядом. Щоби таку велику мету осягнути, треба було насамперед захопити владу в державах свiту. А щоби захопити державну владу, треба полонити розум суспiльства, накинути йому потрiбний мафiї свiтогляд; треба знищити мораль, християнськi чесноти, набоженство. Таку високу мету, як щастя всього людства оправдує засада «Мета виправдує засоби». Отже, оправданi брехня, ошуканство, вбивство, муки, катування, зрада, бунт тощо. Треба мати своїх таємних спартакiвцiв в унiверситетах i церквах, серед професури i студентства, серед впливових священикiв, єпископiв, в урядах серед мiнiстрiв i президентiв. Треба прославляти спартакiвцiв письменникiв, журналiстiв всiма способами i всiма силами. Задля того треба мати якомога бiльше таємних спартакiвцiв серед видавцiв i книгарiв, критикiв. Коли якийсь письменник напише твiр, що має багато читачiв, то треба вжити всiх можливих i неможливих способiв, аби притягнути того письменника до спартакiвської iдеологiї. Якщо вiн виявиться непiддатливим, мусимо такого знеславити, оббрехати, щоб читачi йому не вiрили, щоб вiн утратив вплив у суспiльностi».
За А. Вайсгауптом загал людей (навiть i освiчених) є такий дурний, що не може зрозумiти, де його власне щастя. Тим-то про остаточну мету спартакiвцiв — свiтову наддержаву — їм не треба казати. Цю велику мету можуть знати лише кiлька найвищих спартакiвських провiдникiв. Серед загалу ж спартакiвцiв i не спартакiвцiв треба голосити спартакiвськi iдеї пiд личиною християнської любовi до покривджених, справедливостi, добробуту всiх людей, потреби суспiльного та господарчого поступу. Серед записаних обов’язкiв спартакiвця читаємо, що спартакiвець має шанувати державу, вiру, мораль. Але вся дiяльнiсть спартакiвцiв була нищенням держави, вiри i моралi. А. Вайсгаупт так само писав, що спартакiвцi осягнуть свою мету мирним способом, не проллявши й краплинки людської кровi. А за французької революцiї 1793 року вони пролили її цiле море. Вiн писав: «Людина сама має привернути загублений рай на землi. Таємниця цiєї мудростi лежить у самiй природi. Прийде час, коли не iснуватимуть окремi народи, а буде одна на весь свiт людська родина розумних iстот. Людський розум буде найвищим законом».
А. Вайсгаупт добре знав лад та дiяльнiсть стародавнiх i сучасних таємних товариств. Вiн належав також до масонської ложi в Мюнхенi.
До спартакiвцiв належали i дуже високопоставленi особи, як, наприклад, понад 30 французьких князiв на чолi з Фiлiппом Орлеанським, барон А. Клуц, Г. Мiрабо, жидiвськi банкiри М. Мендельсон, Веселi, Iтцiґ, Фредландер, Меєр тощо.
А. Вайсгаупт писав: «Найдивнiшим є те, що священики та богослови, якi належать до нашого товариства, вiрять, що наша вiра є справжньою християнською. О, люди! I в чому не можна вас переконати? Через нашi впливи у високих колах ми викинули єзуїтiв з професорських кафедр. Всi професори у вiйськовiй школi належать до нашого товариства, багато спартакiвцiв є серед священикiв, урядовцiв, учителiв, тепер нiмецьке шкiльництво є пiд нашим великим впливом, бо управителi шкiл є таємними спартакiвцями. Добродiйнi установи також у наших руках. Сила нашого товариства в тому, що ми знаємо, пiд якою личиною (назвою) виступати та яким гаслом закривати справжню нашу мету». Вiн писав це у XVIII ст. Чи ж не таке саме тепер у XX ст. в Америцi та в Європi?
А. Вайсгаупт писав до провiдникiв спартакiвцiв, щоб вони притягали до спартакiвського товариства людей високопоставлених i насамперед молодих, високоосвiчених.[13]
Вiн писав їм: «Чи ви досить знаєте, що то є керувати взагалi, а таємним товариством i поготiв? Керувати не лише бiльш-менш поважними людьми, але й найвище поставленими всiх народiв i всiх вiр. Керувати не фiзичною силою (державною владою), а з’єднати їх нерозривно iдеологiчно, духовно. Йдеться про людей, розкинутих по всьому свiтi».
Серед спартакiвцiв було чимало всiлякого роду пройдисвiтiв, неморальних, розпусникiв, пристосуванцiв тощо. Але було також чимало i людей чесних, моральних, iдеалiстiв, мрiйникiв, реформаторiв. А. Вайсгаупт тримав їх усiх укупi подiлом на ступенi, де нижчi члени не знали остаточної мети спартакiвського товариства, навiть не знали дiйсних прiзвищ своїх зверхникiв. А. Вайсгаупт використав знання та досвiд усiх попереднiх таємних товариств i з того всього зробив своє товариство (орден) дуже сильною полiтичною машиною. Вiд «Таємних убивць» вiн перейняв їхнi способи залякування, терору, вiд масонiв — їхнiй органiзацiйний устрiй та таємнiсть, вiд Н. Макiавеллi — його фiлософiю полiтичної моралi.
Баварський уряд закрив 1786 року спартакiвське товариство. У провiдникiв
