Мафія - Павло Штепа

Висловлюємо щиру подяку українцям Америки і Канади, які найбільше спричинилися до виходу у світ цієї книжки.

Особливу подяку складаємо Роману Пилип'яку, Роману Кравчуку та Богдану Госю.

Усі права на публікацію книги належать ВФ «Відродження».

Це видання присвячується в пам’ять 70-річчя сумної дати в історії Українського народу — голодомору 1932–1933 рр., а також всім борцям, що віддали своє життя за волю України

Ця книга знаходится у вільному продажі, кожний читач мережі може замовити її на ВФ «Відродження» (координати подаються у кінці книги).

З Павлом Штепою читач незалежної України мав можливiсть ознайомитись з 1996 року, коли вийшла в свiт його книжка «Московство»,[1] яка відразу стала бестселлером. На пiдставi багатьох iсторичних джерел вiн зробив успiшну спробу розкрити одну з найбiльших загадок свiту — що таке Росiя i так звана «загадочная русская душа». Народнiсть, що сформувалася з десяти вiдсоткiв слов’янського населення i ввiбрала в себе чи не весь генетичний фонд Золотої Орди, азiатської за своїм походженням, а також десятки племен угро-фiнського та тюркського походження, накинувши їм слов’янську мову через насильницьке запровадження православ’я, яке стало i досi залишається в Росiї деспотичною iмперською релiгiєю, створила велику агресивну iмперiю, яка вiд початкiв свого зародження i досi протягом бiльш, нiж пiвтисячолiття становила й далi становить велику загрозу всьому цивiлiзованому свiтовi, а понадто Українi, яку поневолила пiсля акту так званого «возз’єднання» (1654 р.) i довела до передлетального стану.

Книга «Мафiя» — вищий етап iсторико-філософського синтезу цього солiдного автора. Наш середнiй читач тiльки по верхах знає iсторiю XX сторiччя. Це як своєрiдний ляльковий театр. Дитина тiшиться, як ляльки граються, сперечаються мiж собою, але досвiдчений дорослий читач знає, що це наслiдок працi вправних манiпуляторiв, якi за лаштунками рухають цими ляльками. Таким збiрним манiпулятором свiтової гри двох останнiх третин двадцятого столiття є всесвiтня мафiя — страшна фiнансова потуга, яка поєднує в собi наймахровiший фiнансовий капiталiзм з псевдосоцiалiстичною iдеологiєю i по сутi становить собою єдине цiле, попри свiй умовний розподiл на захiдний «лiберальний демократизм» та московський комунiстичний тоталiтаризм.

Цi протилежностi в ключових моментах навдивовижу поєднуються, зокрема в своєму ставленнi до України. Не було i нема в Росiї бiльшого ворога, нiж Україна, без якої Москва не може iснувати як iмперiя, але знищити українську державнiсть у 1920 р. допомiг бiльшовицькiй босотi саме «цивiлiзований» захiд з чотирнадцятьма пунктами американського президента Вудро Вiльсона, якi стали статутною основою мiжвоєнної Лiги Нацiй. Державу — кожнiй європейськiй нацiї, тiльки не Українi. Щось подiбне трапилося i на наших очах кiлька рокiв тому. Нi в кого не було сумнiву в тому, що страшнiшої загрози, нiж Росiя, Україна не мала i не матиме нiколи, i що Україна є одвiчним захисним бар’єром Заходу вiд дикого Сходу. Але саме вiн, цей Захiд наполiг на тому, щоб Україна — третя потуга свiту — вiддала свою ядерну зброю якраз Росiї i то повнiстю. Зовнi це виглядало як нахабнi вимоги двох супердержав, з яких одна — Росiя вже перестала бути такою, втративши свої найбiльшi колонiї. А прикрили цей злочин так званi демократи в Парламентi, якi нiбито протистоять комуно-бiльшовицьким тоталiтаристам (читай московським шовiнiстам, якi поки що становлять бiльшiсть українського Парламенту), а насправдi виявилися в антиукраїнськiй компанiї заодно.

Цим Україна позбулася унiкальної можливостi стати iнiцiатором глобального ядерного роззброєння, про яке зараз нiхто й мови не веде. Тепер дехто з них ладен заднiм числом лiктi собi кусати, та поїзд уже пiшов. Нiякої гарантiї i безпеки вiд двох учасникiв трьохсторонньої угоди, а також i тих, що пiдтримали її збоку, як, скажiмо, Англiя, Україна, сподiватися не доводиться. Хiба не стоїть за лаштунками цiєї лялькової гри з потисненням пальчика президента США першим президентом вiдродженої України в Бориспiльському аеропорту як явлену благодать йому за скромний дарунок в 176 пiдземних ракетних установок мiжконтинентального засягу дiї якась незнана нам потаємна сила? В цьому вгадується той же почерк мафiї.

На що вона сподiвалася? На свою удавану бiполярнiсть мiж Заходом i колишнiм СРСР, тобто гадали, що цей євроазiатський простiр належить їй так само, як i цивiлiзований Захiд, i до певної мiри мала рацiю. Тим бiльше, що мафiя захiдного рiзновиду, хоч у вульгарному схiдному варiантi, виросла в гiгантську силу з вутлих зародкiв перших рокiв «перестройки». Але, як сказав поет, «умом Россию не понять». Коли вона вiдчує над собою загрозу, то враз зосереджується i дiї її стають непередбачуваними. Вона готова пiти на свiй страх i ризик проти всiх i вся.

Iсторiя повторюється. Але, якщо вона повториться i на цей раз, то планети Земля не буде.

Механiзм свiтового суспiльного процесу пiсля Першої свiтової вiйни розвивався за певною схемою. Зовнi виглядало, що свiт соцiалiзму буде до кiнця побивати свiт капiталiзму i врештi до кiнця його переможе. Настане царство всесвiтнього комунiстичного благоденства. Мафiя — а це групка свiтових банкiрiв з їх численними прислужниками — сподiвалася, використовуючи економiчно ефективнi капiталiстичнi методи i дiйову комунiстичну пропаганду, створити свiтовий надуряд, впрягаючи по сутi рiзнобiчнi сили, i тим утвердити владу над свiтом. Вона могла називатися i соцiалiстичною, але була б усе одно фiнансовою олiгархiєю. Зрештою, одне i друге в своїх вершинах сходяться. Вся суть у повному зосередженнi влади, а далi манiпулювати нею не важко.

П. Штепа писав свою книжку на початку 70-их рокiв в апогеї холодної вiйни. Стосунки мiж двома таборами тодi були вкрай загостреними. I здавалося, що соцiалiстичний блок ось-ось почне перемагати. Адже вiн розрiсся до третини планети територiально i майже на стiльки за людськими ресурсами, а державнi структури захiдних потуг, зокрема США, були перенасиченi бiльшовицькими шпигунами.

Так званий детант, тобто послаблення холодної вiйни, почався кiлька рокiв пiзнiше — в