Мафія - Павло Штепа

i нiчим не перешкоджав займатися усiм — торгувати, мати свої школи, своїх суддiв. Нiмеччина, Англiя, Францiя та iншi надали жидам однаковi з корiнною нацiєю громадянськi права. Багато жидiв у тих країнах були на найвищих посадах в урядi, торгiвлi, промислі. Наприклад, особистим дорадником голови британського уряду Д. Ллойд Джорджа був жид Вiктор Стасун. У голови французького уряду Ж. Клемансо таким був жид Мендель Ротшiльд. У президента В. Вiльсона — жид Адвард Гауз. У президента Ф. Рузвельта — жид Фелiкс Франкфуртер. У президента Л. Джонсона — жид Бернард Барух. Та з бiгом часу, коли люди пiзнали хто такi жиди, вони зненавидiли їх за їхнє хижацьке лихварство та безсоромне ошуканство. I тодi цi країни почали виганяти жидiв. Так, римський цезар Август незадовго до народження Христа вивiз із Риму до Африки 8.000 молодих жидiв. Наступний цезар Тиберiй вислав 4.000 жидiв на каторжнi працi до Сардинiї. Люднiсть мiста Цезарея (в Грецiї) забила в I-му сторiччi до нашої ери 20.000 жидiв за один день. Причиною того погрому було жидiвське нещадне лихварство та ошуканство. Римський полководець Тит, зруйнувавши Єрусалим, вигубив один мiльйон жидiв у Палестинi, а недобитих Рим вивiз 135 року до Азiї, Африки та Європи.

Всi європейськi держави виганяли жидiв: Австрiя — 1420 р., в XVI та XVII столiттi, Англiя — 1290, Баварiя — 1551, Бельгiя — 1370, Іспанія — 1492, Італія — 1450, 1550, Литва — 1495, Мадярщина — 1349, 1360, 1582, Голландiя — 1444, Португалiя — 1497, Норвегiя — 1814, Прусiя — 1350, 1450, 1510, Саксонiя — 1348, Сардинiя — 1492, Сицiлiя — 1492, Силезiя — 1553, Францiя — 1306, 1322, 1394, 1615, Чехiя — 1320, Швецiя — 1814. Та уряди всiх цих держав мусили позичати гроші у жидiвських банкiрiв. А тi ставили передумову — дозволити жидам жити в їхнiх державах. Отже, Англiя дозволила 1664 року, Францiя дозволила 1715 року.

Римський Папа Олександр III заборонив 1170 року християнам, пiд загрозою великої церковної кари, служити у жидiв, вибирати жидiв на громадськi посади. Папа Iннокентiй IV благословив 1200 року намiр французького короля Луїса вигнати жидiв iз Францiї.

Через усю свою iсторiю жиди завжди стояли на боцi сильнiшого. По 1917 роцi комунiзм, захопивши московську iмперiю, став величезною силою. Отже, жиди стали на боцi комунiстiв. Нью-Йоркськi жидiвськi банкiри одразу послали В. Ленiновi 20 мiльйонiв доларiв. З Нью-Йорку виїхало 1917 р. до Московщини понад 100 жидiвських соцiалiстiв, комунiстiв на чолi з Л. Троцьким-Бронштейном.

До речi, всi вони виїхали американським кораблем. Англiйський уряд затримав тих жидiв у Лондонi. Тодi президент В. Вiльсон на вимогу жидiвських банкiрiв запротестував. Запротестував також i голова московського уряду А. Керенський. Тодi англiйський уряд дозволив тим жидам їхати далi до Московщини. Приїхавши до Петроґрада, вони взяли провiд революцiї у свої руки, поставивши свого Л. Троцького головнокомандувачем усiм червоним московським вiйськом i обсадивши мiнiстерськi та iншi керiвнi посади в урядi. В. Ленiн казав, що без цiєї жидiвської допомоги партiя бiльшовикiв не змогла би так легко захопити державну владу як захопила.

Жиди дуже кричать про християнську несправедливiсть щодо них, зокрема про примусове жидiвське ґетто. А те ґетто створили не християни i не мусульмани, але самi таки жидiвськi рабини, щоби врятувати жидiв вiд асимiляцiї. Жидiвський науковець, фiлософ XVIII ст. Мойсей Мендельсон зрозумiв, що, не виходячи зi свого ґетто, жиди засуджують себе на повiльну смерть, бо не ведуть себе культурно, як того вимагає поступ усього культурного людства. I вiн закликав жидiв брати чинну участь у прогресi людства, вивчаючи мову тих народiв, серед яких живуть, беручи чинну участь у всьому їхньому життi — культурному, господарському, полiтичному. А щоби не асимiлювалися, вiн вчив жидiв твердо триматися своєї вiри, мови, нацiональних традицiй. М. Мендельсон переклав жидiвську Бiблiю нiмецькою мовою, надрукувавши переклад жидiвським алфавiтом.

Бiльшiсть тодiшнiх жидiв, переважно старих вiком, поставилася дуже гостро проти М. Мендельсона, проклинаючи його, називаючи його зрадником жидiвства. Меншiсть же жидiв, переважно молодих, пiдтримала iдею Мендельсона i почала її здiйснювати. Цей рух названо «гаскала», що означає «освiта». Тепер майже всi жиди роблять так, як учив М. Мендельсон. В Українi рух «гаскала» поширювали у XVIII ст. жидiвськi науковцi Iсаак Левiнсон та Авраам Гаркавий.

Московщина, вiд початкiв своєї державностi й досi, намагається змосковщити всi немосковськi народи, що їх захопила пiд свою владу. Московський цар Микола I пробував змосковщити i жидiв, витягаючи їх з їхнього духовного та культурного ґетто. Вiн наказав приймати жидiвських дiтей до московських шкiл i побудувати бiльше московських шкiл в Українi.[19] Його наступник Олександр II надав бiльше громадських прав жидам, щоби притягнути їх до московської культури i життя. Та всi тi заходи не змосковщили жидiв. Тi, з вигляду «змосковщенi» жиди, взяли не лише чинну участь, але й провiд у всiх московських революцiйних партiях, рухах, якi i завалили 1917 року московську iмперiю.

Жидівська релігія

Вчений рабин писав: «Кожний жид непохитно вiрить, що сам Бог є жидом». Iнший рабин пише: «У всьому жидiвському богослов’ї панує iдея угоди мiж Богом i людьми. Коли жид вiдчуває, що вiн виконав свiй обов’язок супроти Єгови, то має право вимагати вiд Єгови нагороду. Якщо ж Єгова не дав йому належної заплати, то жид почувається покривдженим. Жид вiрить, що нiхто з неба, але мудрецi на землi мають полагоджувати набоженськi справи. Отже, мудрецi мають обов’язок пояснювати їх людям». Iнший рабин пише: «Жидiвська релiгiя — це нiщо iнше, як жидiвський нацiоналiзм». Iнший пiдтверджує: «Жидiвський нацiоналiзм є найголовнiшим елементом жидiвської релiгiї». Голова сiонiстiв Н. Соколов казав на з’їздi сiонiстiв: «Жидiвську релiгiю не можна вiдокремити вiд жидiвського нацiоналiзму, бо ж вони обидва є одне й те саме».

Найголовнiшi жидiвськi святi книги є: перша — Талмуд, друга — Кабала i третя — Бiблiя. Талмуд подає переважно закони щоденного життя — купiвлi, продажу, всiляких угод, релiгiйних обрядiв тощо аж до безглуздя, як, наприклад, чи дозволено вбити блощицю або муху в суботу. «За двохтисячну iсторiю свого iснування Талмуд не загубив, не