Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
Луман доводить, що поняття аутопоесісу може бути поширене на соціальну сферу тільки в тому випадку, якщо у якості елементів соціальної системи розглядати не особистості, а комунікативні акти[333]. Суспільство - це система, що включає всі осмислені комунікативні акти, і само є закритою системою. Комунікації відтворюються тільки через комунікації, усе, що не є комунікація, відноситься до навколишнього середовища суспільства.
Оскільки кожна система виконує специфічну соціальну функцію, то жодна із систем не може претендувати на те, аби підмінити іншу чи втручатися у виконання її функції. Правда, такі спроби іноді робляться, але вони завдають шкоди функціональній диференціації суспільства, позбавляють суспільство переваг такої диференціації. Луман ілюструє це на спробах політизації економіки при соціалізмі, а також на спробах деяких країн „ісламізувати” політику, право або економіку.
Відбираючи інформацію за допомогою специфічного коду і програм, кожна функціональна система створює свій образ реальності (політична, правова чи економічна реальність і т. п.). Для кожної соціальної системи інші соціальні системи є оточенням. А це значить, що вплив однієї системи на іншу є для цієї іншої системи шумом, з якого вона робить добір інформації у відповідності зі своїм специфічним способом дії (тобто кодом, програмами і схемами інтерпретації). Взаємодія між системами можлива, але заперечується здатність одної соціальної системи прямо регулювати операції іншої системи.
Говорячи про взаємодію соціальних систем, слід зазначити труднощі перекладу коду однієї системи на код іншої. Позитивна оцінка в одному коді не приводить автоматично до позитивної оцінки в інших кодах. Скажімо, істинне для науки може не бути юридично чи економічно значимим. Якщо взяти політику, то вона не може прямо впливати на право. У разі, коли політики не беруть до уваги межі саморегуляції права, політичне рішення не може бути перекладено мовою права. Навіть коли воно і вдало переведено в закон, то і це ще не гарантує успіху регулювання суспільних процесів. Правові норми можуть зіштовхнутися з опором саморегулюючої соціальної системи, оскільки впливи правової системи для системи регульованої - це шум, з якого вона будує власний порядок у відповідності зі своїм кодом і програмами. Що, напр., відбувається у разі регулювання економіки за допомогою права? Право створює свій образ економіки і формулює норми щодо нього. У той же час економіка конструює власну модель реальності і здійснює процедури платежу відповідно до неї. Правові норми усередині правової системи розглядаються з погляду їхньої юридичної дійсності. Але ті ж норми оцінюються економічною системою не з погляду юридичної чинності, а як момент, який потрібно враховувати в підрахунку витрат і прибутків. І якщо порушення норми виявиться економічно раціональним, вона буде порушуватися, що й означає «провал регулювання». Те, що юристи назвуть вивертами і порушеннями закону, економічною системою буде розглядатися як економічно ефективне поводження.
Луман переконаний, що в сучасному надскладному функціонально диференційованому суспільстві координація різних саморегулюючих систем стає особливо важливою. Мова повинна йти про зміну поняття регулювання. Необхідно відмовитися від того, що право, політика або якась інша функціональна підсистема мають прямий вплив на різні сектори суспільства. Коли йдеться, скажімо про право, то регулятивну силу права варто описувати набагато скромніше: не як пряме регулювання за схемою «команда - контроль за виконанням», а як просте ініціювання, стимулювання процесів саморегулювання соціальних інститутів. Правове регулювання не змінює прямо соціальні інститути, воно тільки є новим викликом для їх аутопоезисної адаптації.
Для соціальної думки XVIII і XIX ст. характерним було вважати структурними елементами суспільства соціальні групи та індивідів, які стоять у певних стабільних відношеннях один до одного. Схожу позицію Луман вважає давно застарілою й такою, що не відбиває сучасних реалій. Люди функціонують у численних контекстах одночасно, будучи агентами комунікативних ланцюгів, тому для теоретичного відтворення структури сучасного суспільства доцільніше буде виділяти не групи людей, а типи комунікацій, які й представлені через функціональні підсистеми.
Поняття суспільних відносин і діяльності теж відкривають свій шлях до з’ясування структури суспільства. Взявши за основу види суспільних відносин і відповідні їм види діяльності, ми можемо виділити відносно самостійні сфери суспільства як його структурні підрозділи, наприклад, економічна, політична, правова, духовна тощо. Кожна з названих сфер теж має власну структуру, в неї є відповідні відносини, свій вид організованої діяльності, соціальні групи або індивіди як агенти діяльності і сторони відносин, сукупність взаємозв’язків. Оскільки відносини і діяльність є субстанційною основою суспільства і вони ж є базовими у відособленні окремих сфер суспільства, то слід звернутись спочатку саме до їх структурних особливостей.
Економічні або, інакше, виробничі відносини як форма виробничої (трудової) діяльності складають підґрунтя економічної сфери. У суспільствах з розвиненим розподілом праці, високим рівнем технічного прогресу і товарним характером виробництва економічна сфера не обмежується тільки продукуванням матеріальних благ у вигляді речей. До неї відноситься і виробництво послуг, результати науково-технічної і художньої творчості, організаційні рішення, тобто все, що працює на виробництво і набуває врешті-решт вигляду товару. В умовах розгалуженої сітки розподілу праці трудові акти, дії окремих працівників частіш за все одразу й безпосередньо не співпадають із суспільною трудовою діяльністю, бо є необхідність кооперації зусиль багатьох людей. Носієм виробленого кінцевого продукту (товару) стає «сукупний працівник». У середині кооперованої діяльності мають місце процеси взаємодії (технічні, технологічні стосунки), які, однак, не належать до суспільних відносин, а є структурними елементами сукупної діяльності людей. Будучи формою, що визначає діяльність людей, виробничі відносини набувають тим самим силу закону і немов автономне існування, не залежне від діяльності кожного окремого індивіда. Справжність автономності суспільних відносин полягає у їх фактичній наявності до безпосередніх актів взаємодії людей. Зовнішній зв’язок, у який вони вступають, є об’єктивацією (чуттєво зафіксованою) їх виробничих суспільних відносин.
Політичні відносини -
