Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

ролей. Конечними суб’єктами, сторонами суспільних відносин часто є різні соціальні спільноти, які уявляють собою над- індивідуальну реальність (етнос, нація, клас, верства, інші групи). У суспільстві індивіди частіше за все співвідносяться один з одним через належність до певної соціальної групи.

Можна виділити й ще деякі особливості суспільних відносин. Як уже відзначалось, реальність відносин є по суті похідною від реальності їх основи, тому в пізнанні дуже важливо правильно встановити цю основу. Якщо в природі основу тіл, що співвідносяться, складає одна з їх природних якостей, то в суспільстві сама основа відносин між людьми є соціально-історичною за своїм походженням. Так, наприклад, у випадку виробничих відносин люди розглядаються під кутом зору здатності до участі в суспільному виробництві і фактичної участі. Будучи попередньо охопленими під цим кутом зору, індивіди вже за тим розрізнюються нами за їх місцем в системі суспільного виробництва, за наявністю в них тих чи інших умов і факторів виробництва, тобто розглядаються нами як такі, що співвідносяться. Як і взагалі відносини, суспільні відносини безпосередньо, на рівні перцепцій, не фіксуються, вони відображаються на рівні понять. Їх реальність особливого ґатунку, про неї ми судимо, абстрагуючись від чуттєво сприйнятих взаємодій людей. Сумісна діяльність людей - то прояв, вид матеріалізації суспільних відносин. Підкреслити це зайвий раз варто, бо існує тенденція видавати за суспільні відносини емпірично видиме спілкування індивідів у процесі взаємодії, що насправді є тільки зовнішнім проявом цих відносин.

Відтак, спираючись на виявлені специфічні риси суспільних відносин, можна сформулювати їх визначення. Суспільні відносини - це категорія, що виражає спосіб сукупного взаємозалежного буття певних груп людей, сутність якого (цього способу) зводиться до наявності для них реальної можливості вступити з необхідністю в актуальний взаємозв’язок через діяльність і її продукти.

Розглянувши нарізно зміст категорій діяльності і суспільних відносин, повернемось ще раз до особливостей їх зв’язку. У їх співвідношенні відображається важлива сторона філософського підходу до суспільного життя. Вони - субстанція соціальної реальності, її риштовання. Ця субстанція подається нами в подвоєному вираженні: як зв’язок формального й змістовного. Форма і зміст - важливі взаємопов’язані характеристики об’єктів будь-якого роду. У найзагальнішому вигляді форма виражає собою визначеність буття, визначеність його змісту. Але її й не можна уявляти як дещо зовнішнє, накинуте на зміст. Взаємозв’язок форми й змісту глибше. Форма обумовлена змістом, та вона ж є і обумовлюючим началом, тобто виступає як принцип, закон, що обумовлює змістовну усталеність об’єктів. Виходячи з цього, форму можна трактувати як сутність[330].

Отже, форму (сутність) суспільного життя як діяльності людей складають суспільні відносини.

Співвідносячи категорії діяльності і суспільних відносин в аспекті зв’язку змісту й форми, ми маємо можливість точніше виразити субстанційне начало соціальної реальності. Наскільки суспільні відносини є загальними умовами, формами, передумовами діяльності, настільки ж, у свою чергу, вони є результатами, специфічними продуктами людської діяльності. Сторони цієї єдності не рівноважні, вони не є «і те, і інше». Провідною є характеристика суспільних відносин як продукту людської діяльності. Жива, предметна діяльність - і продуцент, і поле демонстрації суспільних відносин. Для всіх минулих поколінь людей система цих відносин є результатом їх діяльності, а для кожного нового покоління вони - форма, що визначає нині їх власну діяльність. У той же час нові покоління своєю діяльністю започатковують нові зміни в системі відносин. Так існує, відтворюється і розвивається соціальна реальність.

3.3. Структура суспільства

Розуміння суспільства як цілісного, системного об’єкта доповнюється його характеристикою з боку структури. Структуру (з лат. structura - споруда; улаштованість, порядок) можна подати у вигляді сукупності усталених зв’язків об’єкта, що забезпечують його оформленість як даного, тотожного собі. У разі пристосування поняття структури до системного підходу, структура буде тим аспектом системи, при якому звертають увагу на її архітектоніку, конструктивні особливості: визначальні елементи, блоки елементів, зв’язки між ними. У неспеціальному, ширшому колі випадків структурування можна проводити за більш довільним принципом, фактично за безліччю перетинів, в залежності від дослідницьких задач.

Починаючи з часів античності і до сьогодення, у соціальній філософії та в суміжній їй загальній соціальній теорії можна віднайти багато аналітичних підходів до структури суспільства. Аби не ускладнювати задачу наведенням численних варіантів структурного аналізу суспільства і в той же час якось предметно його проілюструвати зупинимось на тому варіанті, який запропонував сучасний німецький соціальний теоретик Ніклас Луман (1927-1999), та на тому, що випливає з наведеної вище субстанційної характеристики суспільства збоку діяльності й відносин.

Суспільство в цілому і його функціональні підрозділи Н. Луман[331] розглядає як соціальні системи. В розвинутих (не примітивних) суспільствах у результаті їхньої диференціації всі підрозділи, не втрачаючи свого функціонального призначення стосовно суспільства в цілому, поступово стають закритими системами, залишаючись підсистемами по відношенню до суспільства як основної системи. Такими системами є політика, право, наука, економіка, релігія, мистецтво, освіта, охорона здоров'я, сім’я тощо. Всі ці системи (підсистеми) є релевантними до всього суспільства, тобто функції, які вони виконують, стосуються усіх підрозділів суспільства.

Для характеристики закритості систем Луман використовує поняття «аутопоесіс» або в іншому написанні «аутопоез» («самовідтворення»), запозиченому з теоретичної біології[332]. Аутопоетична система відтворює всі елементи, з яких вона складена, за допомогою цих же елементів, організованих певним чином, і