Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

взаємодію класів, груп, індивідів. У теоретичному й практичному плані важливо знати як реально, «практично» сполучені види відносин і види діяльності в суб’єктах, як вони ними здійснюються, в тім числі і в просторово-часовому смислі, оскільки носіями відносин є люди, які вершать історію у соціальному просторі й часі. Важливо не просто прийняти до відома, що індивіди включені у систему різних відносин і діяльності, а й знати як, коли і де вони розгортають себе як соціальні суб’єкти. Індивіди й соціальні групи є центрами перетину, субстратними одиницями, зрештою, носіями всіх відносин у суспільстві і агентами численних видів діяльності.

Поняття соціальних відносин і соціальної структури суспільства допомагає не абсолютизувати «чистоту» окремих відносин і діяльностей, а усвідомити, що видове багатство суспільних відносин є не що інше, як численність аспектів оцінки єдиної життєдіяльності людей у їх універсальній взаємозалежності. Не можна дати вичерпний список суспільних відносин. Подальший розвиток соціального пізнання дозволить у майбутньому побачити, відокремити деякі інші відносини, які нині не відбиті у суспільній свідомості, не закріпились у соціальних інститутах. Це стосується й діяльності людей. Іноді вірніше було б говорити не про спеціалізовані види діяльності, а про певні аспекти людської життєдіяльності (політичні, правові, моральні, естетичні тощо). Кожний індивід цивілізованого суспільства повинен уміти вбачати це багатство аспектів як у власних діях, так і в діях інших індивідів і груп. В цьому виявляється рівень соціальної культури людини.

Наведені тут підходи до структури суспільства не вичерпують теми. Філософія як світогляд спонукує розглянути соціальну реальність як таку, що постає перед людиною у вигляді сукупності окремих «світів»: норми, влада, мова, культура тощо. Ці світи, кожний з яких є цілокупністю соціальних явищ певного роду, ми вважаємо важливими структурними елементами суспільства і частину з них розглянемо в подальшому.

Література:

1. Бусова Н. Проблема кризиса правового регулирования в свете теории социальных систем Н. Лумана // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2000, №1. - С. 52-61.

2. Бхаскар Рой. Общества // Социо-логос. - М.: Прогресс, 1991. - С. 219-240.

3. Вебер М. Про деякі категорії соціології розуміння//Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. - К.: Основи, 1998. - С. 104-156.

4. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. - М.: Академический Проект, 2003. - 528 с.

5. Дёмин М. В. Природа деятельности. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 168 с.

6. Дюркгейм Э. Социология. Её предмет, метод, предназначение. М.: Канон, 1995. - 121 с.

7. Каган М. С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа). - М.: Политиздат, 1974. - С. 3-111.

8. Кемеров В. Е. Концепция радикальной социальности // Вопросы философии. - 1999. - №7. - С. 3-13.

9. Кизима В. В. Социум и Бытие. - К.: ПАРАПАН, 2007. - 204 с.

10. Коркюф Ф. Новые социологии. - М.: Институт экспериментальной психологии: - СПб.: Алетейя, 2002. - 172 с.

11. Кривуля А. М. Диалектика общественных отношений и человеческой деятельности. - Х.: Вища школа, 1988. - С. 22-36; 55-90.

12. Луман Н. Дифференциация. - М.: Логос, 2006. - 320 с.

13. Луман Н. Общество как социальная система. - М.: Логос, 2004. - 232 с.

14. Луман Н. Самоописания. - М.: «Логос», ИТДГК «Гнозис», 2009. - 320 с.

15. Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие // Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. в 9-ти томах. Т.4. - М., 1986. - С. 136-140.

16. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. (Фейербах. Противоположность материалистического и идеалистического воззрений) //Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. в 9-ти томах. - М., 1985. Т.2С. 9-76.

17. Международный конгресс по теории деятельности // Вопросы философии. - 1996. - №5. - С. 52-79.

18. Момджян К. Х. Введение в социальную философию. - М.: Высшая школа, КД «Университет», 1997. С. 84-229.

19. Парсонс Т. Система современных обществ. - М.: Аспект Пресс, 1998. С. 15-45.

20. Парсонс Т. О социальных системах. - М.: Академический Проект, 2002. - 832 с.

21. Пигров К. С. Социальная философия: Учебник. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. - 296 с.

22. Теория общества. Сборник. - М.: Канон-пресс-Ц; Кучково поле, 1999. - 416 с.

23. Штомпка П. Социология социальных изменений. Гл. 15. Социальное становление: сущность исторических изменений. - М.: Аспект Пресс, 1996. С. 268-276.

4. СОЦІАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ІСТОРІЯ
4.1. Історія. Філософія історії

Розгортання життя суспільства у просторі і часі постає як історія. Наявність історичної пам’яті та історичної свідомості є великим надбанням людства і значною цінністю. Завдяки їм спрацьовує механізм самоідентифікації народу, етносу, нації та й окремих індивідів. Історія, до того ж, завжди сприймається нами як самостійний світ, що приваблює нас подіями і в той же час навчає.

Слово «історія» у сучасному вжитку зустрічається в різних смислах: як наука про розвиток суспільства; як сама дійсність у її розвитку; як хода руху, розвитку чого-небудь; як минуле, що зберігається в пам’яті; як розповідь, оповідання; як подія з присмаком неприємності. Для давніх греків, які й винайшли це слово, ίςτορίη значило «дослідження», «вивчення» і вживалось воно у смислі відтворення людських вчинків недавнього минулого, що залишилось у пам’яті ще живих свідків, або в переказах від свідків. Якщо термін επίστήμ (епістема) позначав знання безперечно наукове, знання про незмінне, а δόξα (докса) значив гадку про плинне, то