Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
Поняття діяльності є абстракцією, в якій фіксується якісно відмінний від процесів у живій і неживій природі спосіб взаємодії людей з середовищем. У своїх універсальних сутнісних ознаках діяльність характеризується цілеспрямованістю, опосередкованістю штучно виготовленими знаряддями, сумісністю та іншим. Трапляється так, що у філософських текстах «людську діяльність» визнають видовою відмінністю більш загального класу діяльнісних проявів у об’єктивному світі. Говорять, скажімо, про «вулканічну діяльність», «діяльність ріки», «діяльність термітів» і тоді поняття діяльності ставлять у таку ієрархізовану послідовність категорій: рух → активність → діяльність → життєдіяльність → людська діяльність. Але здається, що, маючи на меті чисто технічну задачу: дати дефініцію діяльності з уникненням тавтології, прибічники такого шляху порушують деякі допустимі межі наукової гри - метафоричні або антропоморфні звороти видають за норму упорядкованої наукової лексики. У контексті ж викладеного тут погляду сказати «діяльність» або «людська діяльність» значить сказати одне й те ж, відносячи поняття діяльності тільки до людини. Цим, звичайно, не заперечується вживання слова «діяльність» в інших смислах, в інших науках.
Керуючись ідеєю зв’язку діяльності і суспільних відносин, відокремимо власне діяльнісні моменти від решти численних проявів людських енергетичних витрат, які безпосередньо не пов’язані з буттям суспільних відносин. Такому розумінню діяльності цілком пасував би додаток «суспільна» в тому смислі, що йдеться про діяльність не індивідуально, а соціально значущу. В цьому разі до «суспільної» діяльності слід відносити лише той сектор усього кола проявів людської життєдіяльності, який отримує певним чином виражене суспільне визнання і обумовлений (збоку суспільних умов) відносинами між людьми. Решта «діяльнісних» проявів людей є своєрідним резервом, з якого може братися поповнення, що в майбутньому приведе до розширення сектора соціально значущих дій, але поки що вони до «соціальних фактів» не зараховуються. Наприклад, якщо взяти сферу економічного життя, то із самого початку розвитку товарного виробництва особиста діяльність індивіда мала суспільний характер до тої міри, до якої вона втілювалась у продукт, що мав суспільне визнання (попит на ринку). При товарообміну визначається й перевіряється суспільна значущість діяльності виробника, від неї відсіюються елементи, які не мають «виходу» в систему виробничих відносин, із соціальної точки зору цінуються тільки суспільно необхідні трудові затрати. Аналогічні приклади можна навести і з правової сфери. Які вчинки людей мають протиправний характер? Вочевидь тільки дії з того сектора проявів життєдіяльності, наслідки яких суперечать чинному законодавству, тобто способу фіксування правових відносин. Так само й щодо моральної сфери: до морально нейтральних відносяться діяння, що на даний момент не підпадають під регулювання моральних норм, які втілюють собою моральні відносини між людьми. Отже, обмеження обсягу поняття діяльності людей зоною дій, котрі мають прямий вихід в систему суспільних відносин, є однією з необхідних умов продуктивного підходу до аналізу сутності діяльності як субстанційного виміру соціальної реальності.
До загальних моментів (атрибутів[326]) будь-якої діяльності відносяться: суб’єкт і об’єкт (предмет) діяльності, ціль, засіб і результат, власне діяльність і її умови. Суб’єкт діяльності - це її носій, агент. Виходячи з обмежень, що ми поклали в основу характеристики діяльності як суспільної, тобто такої, яка має «вихід» у систему суспільних відносин, очевидно, що вирішення питання стосовно суб’єкта діяльності залежить від того, хто є виробником кінцевого «продукту», визнаного у сфері суспільних відносин. Звідси випливає, що справжнім, вирішальним суб’єктом діяльності аж ніяк не завжди буває індивід. Ним може бути й мала або велика група по відношенню до інших груп. Предмет діяльності є те, на що вона спрямована. Ним може бути чи то явище природи, чи то устрій суспільства, чи то сама людина в разі виховної або освітньої діяльності. Категорії ціль, засіб і результат можна розглядати допоміжними, проміжними при розгляді таких атрибутів діяльності, як суб’єкт, об’єкт (предмет) і сам процес діяльності. Ціль характеризує суб’єкт відносно його намірів, мотивів, потреб та інтересів. Стосовно самого процесу діяльності ціль являє собою такий момент для всіх дій суб’єкта, який консолідує їх у цілеспрямовану діяльність, тобто надає останній риси усвідомленості, організованості, запрограмованої послідовності етапів проходження. Через результат ціль пов’язана і з предметом діяльності, оскільки предмет у процесі діяльності стає реалізованою ціллю, цебто результатом. Засіб також є істотною характеристикою людської діяльності і пов’язує суб’єкт, об’єкт і саму діяльність. Важливим загальним моментом діяльності є те, що можна назвати «самою діяльністю», тобто проходження її як динамічного процесу. Виділяючи цей момент, ми тимчасово абстрагуємося від інших з метою зафіксувати чисту витрату людських сил, психічних і фізичних потенцій людини незалежно від цілі, засобів, результатів, коли є можливість застосувати єдиний масштаб для виміру витрат, а саме - час. Істотний момент будь-якої діяльності - умови. Під умовами діяльності розуміється складний комплекс явищ і обставин, які уможливлюють діяльність і сприяють її успішному завершенню. У сукупності умов виділяються природні і історичні (суспільні). Дехто може заперечити, що «умови» не слід подавати як момент, ознаку діяльності, оскільки вони знаходяться за межами самої діяльності і скоріш супроводжують її. На це слід сказати, що, виділяючи фундаментальні моменти діяльності, ми не говоримо про діяльність з точки зору її структури. Йдеться не про елементи всередині діяльності і
