Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

форма політичної діяльності, складовою частиною якої є функціонування держави. У широкому смислі політична діяльність охоплює всі дії людей стосовно публічної влади, яка використовується для задоволення інтересів соціальних груп, а через них і індивідів. Загальною особливістю політичного суспільства (суспільства, де склалась політична сфера) є те, що в ньому практично будь-яка соціально значуща діяльність може отримати політичне забарвлення. «Чисто» політичною може бути хіба що діяльність державного службовця або партійного функціонера, оскільки вона спрямована виключно на розробку та реалізацію політичних заходів. Політичні відносини, поряд з правовими й моральними, прийнято називати регулятивними, маючи на увазі їх вираження в нормах, які регулюють життєдіяльність людей у суспільстві.

Згідно з поширеною у юридичній літературі думкою, під правовими відносинами розуміється всякий суспільний «зв’язок», який опосередкований юридичними правами й обов’язками. З правовідносинами мають справу тоді, коли індивіди стають носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Під останнім мається на увазі, що загальні правові приписи, які зафіксовані у законодавчих актах, індивідуалізуються стосовно окремих індивідів і життєвих ситуацій. У свою чергу, індивідуалізація загальних прав і обов’язків настає в тих випадках, коли вважається, що у взаємодіях суб’єктів складається становище, яке передбачене юридичними нормами і спричиняє правові наслідки.

Часом висловлюється думка, що правовідносин як окремого виду суспільних відносин немає, як немає й автономного, суто правового сектора суспільного життя, де ми могли б зафіксувати правову діяльність і правові відносини у їх чистоті, чистій окремості. Тут є з чим погодитись, а є й таке, що можна заперечити. Дійсно, у суспільному житті важко встановити область «чистих» правовідносин, які регулюють якусь специфічно правову діяльність. Правові відносини є, скоріш, правовим «покриттям» усіх інших відносин, котрі потрапили до зони правового регулювання. Наприклад, як правило, більшість економічних відносин (власність, розпорядження, володіння, користування тощо) мають правову обгортку і саме в такому вигляді подаються суб’єктам економічної діяльності. І все ж питання про специфікацію правовідносин має свій резон. Якщо у суспільних відносинах, які отримали правове оформлення, вилущити суто «правову» сторону, безвідносно до будь-якої конкретної взаємодії людей, ми отримаємо самі по собі правовідносини. Ясна річ, у своєму дійсному бутті ці відносини не існують окремо, вони - результат автономізації як теоретичної процедури. Але це й небезпідставна процедура. До неї вдаються щоразу при розробці правових норм, формуванні законодавства. Правовий закон є не що інше, як формулювання правовідносин у якості чистої форми, моделі потенційних стосунків. Ця чиста форма набуває плоті, накладаючись на конкретні стосунки, що підлягають правовому регулюванню.

Аналогічно вирішується питання й стосовно автономізації правової діяльності. В цілому її у чистому вигляді не існує. Правовідносини через норми права регулюють різноманітну діяльність людей, встановлюють параметри їх дій і вчинків. Коли ж ми говоримо про правову діяльність «як таку», то маємо на увазі оцінку вчинків людей під кутом зору відповідності правовій нормі, абстрагуючись дещо від змістовної конкретності дій. Тобто і в цьому випадку автономізація правової діяльності є результат небезпідставної теоретичної процедури.

Загальновизнаним є виділення моральних відносин і відповідної їм діяльності. Але й тут знову виринає проблема їх специфікації або автономізації, бо багато хто стверджує, що важко, якщо й взагалі можливо, відокремити якісь специфічно моральні відносини. І все ж у науковому відношенні автономізація моральних відносин і моральної діяльності можлива через теоретичне абстрагування, коли у поведінці, діяльності, вчинках індивідів відокремлюється сторона, з якою ототожнюється детермінація дії збоку моральної норми. Йдеться про свідому теоретичну процедуру дослідника, коли він розуміє, що у реальному житті люди хоч і не теоретизують стосовно «моральності», та справляються з такою задачею досить успішно. Для полегшення цієї справи у суспільстві існують свої механізми: мешканець морального світу, моральний суб’єкт, «впізнає» факти морального життя, покладаючись на власну моральну свідомість та досвід. Перебуваючи з народження у світі, який буквально просякнутий моральністю, індивід відразу вхоплює «моральну» сторону у діях людей і не вдається при цьому до теоретичної обробки свого досвіду. Моральні норми, що через виховання засвоюються з дитинства, слугують тими суспільними мірками, користуючись якими індивід оцінює діяльність як моральну. Морально співвідносними є індивіди, що оцінені у їх вчинках з точки зору моральної норми, яка, в свою чергу, звучить вимогою суспільства на адресу індивіда.

Духовну сферу життя суспільства завжди прийнято згадувати серед інших, хоча теоретичні труднощі і тут чатують на дослідника, і перша, як можна здогадатись, та, що духовні аспекти діяльності мають місце скрізь - у політиці, праві, моралі, мистецтві, релігії. А оскільки це так, то яким чином можна відокремити суто духовні відносини й духовну діяльність, щоб вести мову про духовну сферу? Часто їх існування пов’язують з специфічним духовним виробництвом, що, буцімто, має місце у суспільстві. Навряд чи це так, бо духовне виробництво, як спеціалізоване професійне виробництво духовних цінностей, регулюється економічними відносинами. Продукти духовного виробництва, яке входить у систему суспільного розподілу праці, є такими ж носіями товарних властивостей, як і будь-який інший продукт. Відстоюючи раціональність виділення духовних відносин, можна дати таке тлумачення їхньої специфіки.

Духовні відносини стосуються інтелектуальної складової у будь-якій діяльності людей. Ця складова, або просто - інтелектуальна діяльність, завжди здійснюється, будучи обмеженою (оформленою) чи то ідеологічними, чи то науковими нормами. Нормами можуть бути ідеї, принципи, закони науки, певні логічні й методологічні засоби. Отже, духовні відносини - це реальні відносини, які стосуються духовної діяльності людей з точки зору згаданих норм. Навіть якщо духовна діяльність якоюсь своєю частиною входить у економічну сферу, все ж, як чисто інтелектуальний творчий процес, вона визначається нормами ідейно-теоретичного, наукового порядку. Той же аспект, який говорить про товарність продукту духовної діяльності, вказує на сферу дії загальних законів виробництва.

Як можна було переконатись, структурування суспільства за сферами, комплексами окремих видів суспільних відносин і діяльності дає багатоаспектні аналітичні виміри, деяку анатомічну картину суспільного життя. Однак при цьому одні й ті ж суб’єкти (люди) різноманітних відносин і діяльності виглядають неначе розділеними на частини й закріпленими за окремими сферами. Отже, змальовану картину слід доповнити ще й синтетичним аспектом, щоб знайти шлях до розгляду функціонування суспільних відносин у їх реальному, живому взаємозв’язку. І та обставина, що суб’єкти з точки зору сукупності представлених через них відносин і видів діяльності є багатовимірними, відображується у поняттях соціальних відносин і соціальної структури суспільства. У своєму дійсному бутті суспільні відносини немов зібрані у пучки і виявляються через