Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

У 1968 та 1970 акції протесту довелося придушувати за допомогою війська. У 1978 році Папою римським було обрано поляка Кароля Войтилу і національно- визвольний рух спалахнув з новою силою. Вже у 1980 році створюється антикомуністичний рух на базі профспілки «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. Брежнєв з Сусловим (головне Суслов, але й Леонід Ілліч теж красень) не знайшли нічого кращого, як поставити на чолі Польщі старого сталінського холуя, тупого, але по псячому вірного Войцеха Ярузельського, який, не довго думаючи, ввів у Польщі надзвичайний стан.

Щоби ви, читачі, розуміли, що це була за моральна потвора! Типовий комуняка, який топтав беззахисних і плазував перед сильним. Фрагмент переговорів Ярузельського з Брежнєвим 19 жовтня 1981 року. « Л. І. Брежнєв: …важливо, не витрачаючи часу, переходити до намічених вами рішучих дій проти контрреволюції… В. Ярузельський: Велике дякую Вам, дорогий Леоніде Іллічу, за привітання і передусім за довіру, яку Ви мені надали. Я хочу відверто Вам сказати, що я погодився на цю посаду з великою внутрішньою боротьбою і лише тому, що знав, що Ви підтримуєте мене, і що Ви за таке рішення. Якби це було не так, я б ніколи не погодися на це» [255]. Брежнєв йому «тикає», а той у відводь на «ви» і спину вигинає не згірше, ніж гнув Михайло Іванович Калінін перед Сталіним.

Тим часом кремлівські старці дедалі більше втрачали контроль над загарбаними країнами. Тліла Угорщина після страшного погрому, який їй вчинили Хрущов, Сєров та Жуков. Чехословаччина не забула підлість радянських «визволителів», які під час «Празької весни» віроломно захопили летовище «Рузіне» в Празі. Подали сигнал SOS з борту цивільного літака, а коли той з дозволу диспетчерів приземлився, з нього посунули десятки до зубів озброєних десантників. Кремлівські старигани усіх дістали. І в СРСР теж. Про «стариганів» – відповідаю. Часи Брежнєва історики визначають терміном «незмінюваність влади».

Тут така річ. Комуністична еліта віддала Брежнєву владу, але за умови збереження своїх посад. Він навіть ненависного Косигіна зачепити не міг. Косигін «рулив» Кабінетом міністрів понад 16 років. Лише важка хвороба змусила його піти на 77 році життя. Його змінив сімдесятип’ятирічний Микола Тихонов, який керував урядом до 80 років. Леонід Брежнєв перебував на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС понад 18 років, а у віці сімдесяти одного року перебрав на себе ще й посаду Голови Президії Верховної Ради СРСР, хоч і був уже давно й безнадійно хворим (про це згодом).

Секретар ЦК КПРС Костянтин Черненко, який разом з Андроповим був претендентом на посаду Генсека після смерті Брежнєва, і який з середини 70-х фактично керував країною замість нього, мав на той час 65-річний вік, а смерть вирвала його з «лав» у 74 роки. Сам Андропов був трохи молодший, але і йому далеко за 60 перевалило. Маршал Радянського Союзу Андрій Антонович Гречко на посаді міністра оборони «не дотягнув» до дев’яти років два тижні. Помер на бойовому посту у віці сімдесяти двох років, а йому на зміну прийшов згадуваний уже незлим тихим словом 67-річний Дмитро Устинов, який керував міністерством теж майже 9 років, і якого так само винесли вперед ногами з робочого кабінету.

1975 рік, політбюро перед виходом на трибуну Мавзолея. Сірий однаковий одяг, сірі однакові обличчя, сірі однакові думки. Кирилові Мазуру – 61 рік; Олексієві Косигіну – 71; Андрієві Кириленку – 69; Вікторові Гришину – 61; Леонідові Брежнєву – 69; Михайлові Суслову – 73, Юрієві Андропову – 61, Борисові Пономарьову – 74, Миколі Тихонову – 70… «Молоді енергійні політики».

Андрій Громико був міністром іноземних справ більше ніж 28 років. Цього не винесли – посунули, коли почалася Перебудова, напередодні його 76-річчя. Кого не візьми з Політбюро ЦК КПРС другої половини 70-х років – усі вони були хворими, часто торкнутими старечою деменцією, передчасно постарілими через постійні стреси і нездоровий спосіб життя, людьми.

Якщо за часів Сталіна середній вік членів Політбюро був трохи вищий від 50 років, то в часи пізнього Брежнєва він упевнено перевалив за 70. У істориків, етнографів і соціологів для цього є спеціальний термін – «геронтократія», тобто влада старих. Дряхлі дідугани на трибуні Мавзолею, які вже не мали сил махати руками перед демонстрантами ювілейного параду 1977 року – ось справжнє обличчя «розвиненого соціалізму».

Усі ті вожді ще царя-батюшку добре пам’ятали…

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША.

УБИТИ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРЯ

Сімдесяті роки минулого століття заведено називати «застоєм». Це не так. Це обман. То був не застій, а фінальний етап деградації держави та її суспільства, отієї «нової історичної спільноти людей – радянського народу», про який патякав телевізор.

Усе прогнило наскрізь. Корупція, що в СРСР називалася «блат», проїла країну від самого низу до обкомів партії й вище. «…у багатьох містах і районних центрах з’являлися неофіційні розподільники, де могли отримувати дефіцитні продовольчі і промислові товари навіть інструктори райкомів КПРС і дрібні чиновники райвиконкомів. У порядку зустрічної послуги партійні функціонери і чиновники державного апарату «кришували» тіньовий капітал» [213].

Неофіційні розподільники – це не державні і не партійні структури. Їх організовували тіньові підприємці для підкупу чиновництва. В таких умовах підпільна економіка зростала, мов на дріжджах, втягуючи у себе все більшу частину партійно-державної номенклатури, правоохоронних органів, судової влади. «…у 1979 році в Кисловодську відбулася сходка злодіїв у законі і представників тіньового бізнесу, на якій сталося остаточне зрощення професійної та економічної злочинності [в СРСР]» [214].

Дослідник радянської кримінальної субкультури Федір Раззаков стверджує, що ця подія відбулася з дозволу і під контролем КДБ (5-е управління – контррозвідувальна боротьба з ідеологічними диверсіями противника), щоправда, документальних доказів не надає. «Законники» не просто так брали «десятину». Державних чиновників і міліціонерів ділки приручили. Але розростання тіньового бізнесу, як завжди буває у таких випадках, привернуло до нього увагу бандитів-рекетирів на кшталт Матроса, «бригада» якого діяла в Дніпропетровську.