Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
До 1985 року планувалося побудувати кілька каналів. Тільки перший етап – судноплавний канал «Сибір-Середня Азія» мав пройти 2550 кілометрів від Обі через Казахстан до Узбекистану. Ширина – до 300 метрів, глибина – 15 метрів Вартість – 32,8 мільярди рублів. Для порівняння – збудований у 1968 році канал «Іртиш-Караганда» мав максимальну ширину 50 метрів і глибину 7. Запущений у 1963 році Північно-Кримський канал, який подав дніпровську воду до Криму, має ширину 30 метрів за глибини 4,6 метри. Та що там – грандіозний Суецький канал завширшки «лише» 205 метрів за глибини 24 метри та довжиною 193 кілометри! Вчені не сумніваються: якби партія здійснила свої плани, розвернення сибірських річок стало б катастрофою планетарного масштабу. Проте… Протягом двадцяти(!) років проєкт розробляли 48 проєктно-пошукових та 112 науково-дослідних інститутів. І… дочекалися 1986 року.
На спеціальному засіданні Політбюро ЦК КПРС проєкт було визнано шкідливим, безперспективним, а відтак закрито. І ніхто не хоче згадувати, скільки мільйонів було витрачено на експедиції, дослідження, експертизи, розробки, розрахунки, експерименти; скільки за 20 років згодовано грошей незліченним табунам геологів, інженерів, екологів, біологів, гідрологів, геодезистів та обслуговуючого їх персоналу. Це щодо ефективності радянської системи.
Є такий медичний термін – «передсмертне покращення стану», коли уже приреченому організмові раптом стає краще. Хвороба нікуди не ділася і вона розвивається, але зовні спостерігається нібито прогрес. Таким періодом була для СРСР «Золота п’ятирічка». Але далі почалася агонія. У 1967 світ затамував подих: чим відзначать росіяни 50-річчя «Великого Жовтня»? Навряд чи обгоном Америки у виробництві пральних машин, штанів, ковбаси і туалетного паперу. Туалетний папір в СРСР тоді ще не виробляли – користувалися газетою «Правда», вирізавши попередньо портрети вождів. ГУЛАГ уже розпустили, але мало що – могли за використання з такою брудною метою фотографії Леоніда Ілліча і заслати «куди Макар телят не ганяв».
Зрозуміло було, що росіяни відзначать ювілей там, де вони планети всієї попереду – у космосі. Що це буде? Невже політ людини на Місяць? Усі звикли до грандіозних новин: перший у світі космонавт – росіянин. Перші у світі два космонавти одночасно – росіяни. Перша жінка-космонавт – росіянка. Перший вихід людини у відкритий космос – росіянин. Перша м’яка посадка апарату на місяць – знову ж таки радянська. У 1967 році було запущено 4 кораблі класу «Зонд» та «Космос» з відвертим прицілом на пілотований політ до Місяця. І усі – невдало. Наступного року – знову невдачі.
Загалом в межах Місячної програми та місій до Марсу і Венери з 1964 по 1970 роки було здійснено 17 запусків, з яких лише 4 були вдалими і 1 – частково вдалий. І світ розчаровано зітхнув. Бо нічим 50-річчя приходу до влади комуністи не відзначили. Крім звичного параду на Червоній площі, де вони так само звично брязкали зброєю. Якби світ знав, чого вартували радянським космонавтам ті подвиги… Під час першого виходу у відкритий космос Олексія Леонова, його примітивний скафандр раптово роздуло так, що він не міг протиснутися назад у шлюз. Радянські інженери просто не подумали про різницю тиску. Космонавту довелося стравлювати повітря до тиску, який буває лише на рівні Евересту, куди альпіністи ходять з кисневими приладами.
Леонов не загинув дивом, терміново пірнувши у шлюз вперед головою всупереч усім інструкціям. Про це стало відомо лише багато років згодом.
Світ гадав: чому росіяни нічого не продемонстрували? А виявилося, що росіянам просто не було що демонструвати. Хайле Гебрселассіє подолав фору у два кола і назавжди випередив невдах. Можна було ще якийсь час грізно надувати щоки й робити вигляд, що то вони навмисне трохи пригальмували, але недовго. 21 липня 1969 року о 2 годині 56 хвилин за Гринвічом на поверхню Місяця ступила нога першої людини. Це був американський астронавт Ніл Армстронг. Слідом за ним зійшов ще один астронавт – теж американець Базз Олдрін. Це означало перемогу США у «космічній гонитві».
Тоді це не всі розуміли. Багато хто, причарований радянською пропагандою, вважав, що американці випередили СРСР випадково і з дня на день росіяни оголосять – у притаманному їм стилі несподіванки – що теж висадилися на Місяці і благополучно повернулися. Не оголосили.
Усі три місії до Місяця, включно із першим у світі пілотованим його обльотом на кораблі «Зонд 7А» (20. 01. 1969) виявилися невдалими. Натомість американці висадилися на Місяці ще раз. І ще. І ще. Під час третьої успішної експедиції на Місяць у лютому 1971 року побував Алан Шепард. У віці 47 років. Він, наче глузуючи над московською пропагандою, навіть зіграв там у гольф м’ячиками, які спеціально для цього прихопив із Землі. СРСР відповів місяцеходом. Автоматичну машину було доправлено на Місяць 17 листопада 1970 року. Але це все вже було не те.
Радянські технології не дозволяли здійснити зворотній підйом з поверхні Місяця й повернення на Землю ні людей, ні навіть техніки. Чому ж СРСР програв? Американський космічний історик Асіф Сіддікі висловив свою думку: «Якби СРСР спрямовував менше коштів на створення нових видів озброєнь, накопичення ядерних та інших запасів у військовій галузі, а більше фінансував космічну програму, це дало б можливість повноцінно опрацювати їхню місячну програму і значно скоротити відставання від США» [211].
Менш ніж 12 років минуло з дня, коли світ почув «біп-біп-біп» радянського примітивного супутника, а СРСР вже безнадійно відстав у ракетно-космічних технологіях. Відстав назавжди. Не лише у місячній гонитві програв СРСР. На момент розпаду, він в цілому відставав у космічних технологіях від США років на 20. І ця прірва все розширюється. Подивіться на США, які уже мають приватні космічні програми (Ілона Маска) та «спадкоємницю СРСР» – Росію.
Фактично, після смерті основних керівників радянських ракетних програм Сергія Корольова та Михайла Янгеля, усі подальші розробки – це лише розвиток їхніх проєктів. Принагідно – якщо хтось не знав. Сергій Корольов помер у віці лише 59 років на операційному столі через те, що йому не змогли ввести кисневий зонд – завадила щелепа, що неправильно зрослася після перелому – про це лікарі не знали. Перелом щелепи Сергій Павлович отримав від удару графином. Не у п’яній бійці – на допиті в катівнях НКВС, куди його свого часу запроторили за «шкідництво».
І
