Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

3. Все бывшие помещичьи, казенные, монастырские и удельные земли, конфискованные еще в прошлом году Советской властью, переходят без всякого выкупа в пользование всего украинского трудового народа и в первую очередь для удовлетворения нужды в земле безземельных и малоземельных крестьян и земледельческих рабочих. Все бывшие нетрудовые владельцы — помещики и нетрудовые арендаторы — подлежат немедленному выселению из своих экономий.

6. Все постройки бывших помещиков и оставшийся в их имениях инвентарь не сельскохозяйственный поступает в распоряжение земельных отделов и предоставляется ими в пользование советским организациям, обслуживающим народное просвещение, социальное обеспечение, здравоохранение и тому подобные общественно-полезные цели.

7. Бывшие помещичьи земли, а также советские хозяйства, перешедшие в пользование нетрудовых элементов крестьянства, должны быть немедленно переданы также без всякого выкупа и аренды в пользу трудового крестьянства и в первую очередь безземельного и малоземельного.

Повідомлення голови Ради Української трудової армії Й В. Сталіна В. І. Леніну про стан продовольчої справи на Україні і заходи щодо виконання  продовольчої розверстки[85]

9 березня 1920 р.

(Витяг)

Укрсовтрудармом решено: 1) сосредоточить главные силы продработников и средства связи в основных шести уездах южных губерний, имея в виду в первую очередь обеспечение продовольствием Донбасса, 2) сосредоточить в этих уездах не менее одной техбригады и одного кавполка Трудармии для охраны, подвоза и сопровождения продгрузов, 3) сосредоточить в четырех уездах Полтавской губернии воинские части для очищения их от бандитов, 4) сформировать в срочном порядке четыре автотранспорта, по двадцать грузовиков каждый, и перебросить их в хлебные уезды (один автотранспорт уже готов и направляется на днях в Мелитополь), 5) предложить Чубарю и трофейной комиссии представлять опродкомгубам, по первому их требованию, имеющиеся в их распоряжении соль, подковы, подковные гвозди, колеса, ободья и прочее, 6) предложить Ревсовету фронта снабдить продорганы известным минимумом работников, 7) обязать отделы Норкомпуть обеспечить Наркомпроду положенные три маршрута для Донбасса не позднее 30 марта, 8) принять Укрсовтрударму все зависящие от него меры по лоялизации органов распределения, 9) испросить у Совета Обороны обеспечения Наркомпрода дензнаками (на март миллиард триста миллионов), поставить в Укрсовнаркоме вопрос об обязанности ревкомов неуклонно проводить продовольственную политику Советвласти.

Постанова Ради Народних Комісарів УСРР про запровадження української мови в школах і радянських установах[86]

21 вересня 1920р.

(Витяги)

1. Поручить Наркомпросу срочно разработать план широкого развития воспитательных и образовательных учреждений всех ступеней и разрядов с украинским языком преподавания.

2. Немедленно ввести обязательное изучение украинского языка во всех учебно-воспитательных учреждениях с неукраинским языком преподавания.

3. Обратить внимание на особенно серьезное изучение украинского языка во всех постоянных и временных учреждениях по подготовке работников просвещения, причем часть их надлежит немедленно же перевести на украинский язык преподавания.

4. Вменить в обязанность Государственному издательству озаботиться изданием, по соглашению с Наркомпросом, достаточного количества на учебных пособий на украинском языке, равно как художественной литературы и всех прочих изданий…

7. Наркомпросу через его местные органы немедленно же организовать во всех губернских и уездных городах вечерние школы для обучения украинскому языку советских служащих.

8. Вменить в обязанность всем советским учреждениям озаботиться привлечением сотрудников, знающих украинский язык и могущих на нем удовлетворять запросы населения…

г. Харьков, 21 сентября 1920 г.

Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20–30 рр. ХХ ст

Зміни в державному статусі УСРР. Тоталітарно-репресивна система державного управління

Унаслідок більшовицького перевороту 1917 р. на території колишньої Російської імперії утворилися радянські республіки, владу в яких монополізувала партія комуністів. Як зазначає І. Ісаєв, з 1918 по 1921 р. на території колишньої Російської імперії склалась конфедерація республік єдиного радянського типу. Домінантне становище у цьому радянському комплексі займала РСФРР.

Об’єднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур більшовики вважали необхідною умовою перемоги світової пролетарської революції. Це намагання швидко переводилося у практичну площину. Так, 12 грудня 1917 р. І Всеукраїнський з’їзд Рад визнав «Українську республіку як федеративну частину Російської республіки», 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК прийняв декрет про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії. 27 січня 1920 р. постановою Всеукрревкому на територію України поширювалась дія декретів РСФРР, що стосувалися військової, народногосподарської, продовольчої, фінансової сфер, функціонування органів влади.

Важливим кроком на шляху об’єднання став укладений 28 грудня 1920 р. «Союзний робітничо-селянський договір між Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою і Українською Соціалістичною Радянською Республікою», змістом якого був «військовий і господарський союз» (ст. 1). Відповідно до ст. 2 договору відбувалося об’єднання Вищих рад народного господарства, наркоматів військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучень, пошти та телеграфу. Об’єднані наркомати увійшли до складу Раднаркому РСФРР і мали у Раднаркомі УСРР своїх уповноважених (ст. 4). Керівництво об’єднаними наркоматами здійснювалося Всеросійськими з’їздами Рад та Всеросійським ЦВК, до яких входили й представники УСРР. Отже, за умовами договору керівництво найважливішими сферами української економіки й обороною республіки фактично покладалося на органи державної влади РСФРР. Подібні договори РСФРР уклала й з іншими радянськими республіками (Хорезмом, Азербайджаном, Білорусією, Бухарою, Грузією, Вірменією).

Процес «знеособлення УСРР» набував подальшого розвитку. Декретом ВУЦВК від 28 березня 1922 р. громадянам РСФРР та інших радянських республік надавались рівні з українськими громадянами права і обов’язки, тобто фактично визнавалось єдине спільне громадянство. З ініціативи української делегації у жовтні 1922 р. V сесія Всеросійського ЦВК поширила дію Цивільного, Земельного кодексів та інших правових актів РСФРР на всі радянські республіки.

Водночас українське керівництво на чолі з Х. Раковським, намагаючись зберегти за собою вплив на події у республіці, наполягало на усуненні тенденції обмеження суверенітету УСРР. ЦК КП(б)У 11 березня 1922 р. прийняло постанову про необхідність конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР. По суті це рішення дало поштовх розробці правових засад майбутнього об’єднання радянських республік у союзну державу.

У серпні 1922 р. у Москві була створена спеціальна комісія для вироблення основ об’єднання. Невдовзі вона прийняла запропонований Й. Сталіним проект, який передбачав входження радянських республік у Російську Федерацію на автономних правах. Цей проект викликав вибух обурення в національних республіках. Центральний Комітет Компартії Грузії на знак протесту подав у відставку. М. Скрипник та інші українські більшовики кваліфікували цей проект як «погано прихований російський шовінізм». Зрештою, проти проекту автономізації виступив В. Ленін, який раніше не втручався у роботу комісії, бо був тяжко хворий. Він запропонував покласти в основу державного союзу принцип федералізації, створити «федерацію рівноправних республік».

Договір про утворення Союзу РСР був підписаний у Москві на І з’їзді рад СРСР 30 грудня 1922 р. членами делегацій Російської СФРР,