Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
Завершення юридичного оформлення союзу відбулося на ІІ Всесоюзному з’їзді Рад із прийняттям 31 січня 1924 р. Конституції СРСР. Її основу становили Декларація про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. Напередодні Конституцію СРСР ратифікували з’їзди Рад союзних республік, зокрема, 19 січня 1924 р. — VIII Всеукраїнський з’їзд Рад. Проте, у цьому документі були вилучені важливі норми, які забезпечували суверенітет республік (їх право на укладення договорів з іншими державами, дипломатичні відносини, врегулювання кордонів між собою, встановлення внутрішніх позик та ін.).
Новоутворена федеративна держава — СРСР мала свої органи: верховний орган влади — З’їзд Рад, вищий орган влади у періоди між з’їздами — Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК), вищий орган влади у періоди між сесіями ЦВК — Президію ЦВК. Вищим виконавчим органом держави стала Рада Народних Комісарів (РНК), головними сферами державного життя керували союзні Народні комісаріати. Засновувався Верховний суд СРСР із функціями верховного судового контролю. При РНК СРСР створювався об'єднаний орган ДПУ (ОДПУ) — наступника сумнозвісної НК.
Рішення загальносоюзних органів влади вважались обов’язковими для всіх республік. Проте, розпорядження окремих союзних народних комісарів за їх наявної невідповідності нормативно-правовим актам Союзу могли бути припинені вищими органами влади республік із негайним повідомленням про це союзного центру.
До компетенції вищих органів влади СРСР належали: зовнішні зносини; оголошення війни та укладення миру; кордони; збройні сили; планування та встановлення основ народного господарства; транспорт; зв’язок; бюджет; грошова та кредитна системи; встановлення засад землекористування та землеустрою, судоустрою й судочинства, законодавства про працю; визначення загальних принципів народної освіти, охорони здоров’я тощо.
Бюджети республік були складовими загальносоюзного бюджету і затверджувалися ЦВК СРСР. Для громадян союзних республік установлювалось єдине союзне громадянство.
За союзними республіками зберігалось право вільного виходу з Союзу РСР, але за відсутності правового механізму його реалізації, воно просто зводилось нанівець. Монополістичне становище жорстко централізованої більшовицької партії призвело до того, що «федерація республік» дедалі більше функціонувала за унітарною схемою.
У соціально-політичній, історичній та юридичній літературі пострадянського періоду утворення СРСР та входження до нього України оцінюється негативно. Звичайно, тоталітарно-репресивна система, що виникла в союзній державі, стала трагедією для українського народу, як і для інших народів СРСР. Проте, як підкреслює канадський професор українського походження О. Субтельний, — «неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій залишив українців та інші неросійські народи з порожніми руками. За царів українська мова, культура, національна самобутність жорстко переслідувалися. Не мали чіткого визначення кордони України, а саму країну називали такими невиразними поняттями, як «Юго-Запад» чи «Малороссия». За радянської же влади Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом».
Створення СРСР істотно вплинуло на державно-правовий статус України. «Союз рівноправних республік», не змінюючи своєї федеративної форми, дуже швидко перетворився на жорстко централізовану державу. Сталін і його оточення зробили все для обмеження, а потім — фактичної ліквідації державного суверенітету союзних республік.
Верховним органом влади в УСРР продовжував бути Всеукраїнський з'їзд Рад. Після утворення СРСР він мусив керуватися постановами Всесоюзних з’їздів Рад, рішеннями монопольно правлячої Комуністичної партії. До виключної компетенції з’їзду належало затвердження, зміна та доповнення Конституції УСРР. Так, ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад (травень 1929 р.) затвердив нову Конституцію УСРР, в основу якої було покладено Конституцію СРСР. До повноважень з’їзду належало: зміна кордонів УСРР, встановлення кордонів і остаточне затвердження Конституції Молдавської АСРР (утвореної у складі УСРР 12 жовтня 1924 р.). Всеукраїнський з’їзд Рад обирав ВУЦВК, а з 1926 р. також і представників від України до Ради національностей СРСР.
Спочатку, згідно з Конституцією 1919 р., з’їзди збиралися двічі на рік, а починаючи з 1926 р. — один раз на два роки. Останній варіант періодичності був підтверджений Конституцією 1929 р. Але на практиці було інакше: якщо ХІІ Всеукраїнський з’їзд відбувся в 1931 р., то наступний ХІІІ з’їзд було скликано лише в 1935 р. Надзвичайні з’їзди Рад мали скликатися як ВУЦВК, так і на вимогу місцевих рад, що представляли третину населення України. Згідно з Конституцією 1929 р. делегати Всеукраїнського з’їзду Рад обиралися Всемолдавським і обласними з’їздами Рад за нормою: по одному делегату від 10 тис. виборців міста і від 50 тис. виборців села. Якщо раніше серед делегатів був хоча б мізерний відсоток представників некомуністичних партій, то починаючи з VII Всеукраїнського з’їзду Рад (грудень 1922 р.), делегатами обираються лише комуністи (майже 90 %) і безпартійні. Отже, за складом Всеукраїнський з’їзд Рад був органом диктатури пролетаріату, яка зводилась до диктатури правлячої партії. В своїй діяльності він керувався директивами монопольно правлячої комуністичної партії. Отже його реальне призначення зводилось до суто декоративної функції надання державно-правової форми рішенням партійно-бюрократичної верхівки.
У періоди між Всеукраїнськими з’їздами Рад верховним законодавчим, розпорядчим та виконавчим органом України був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Сесії ВУЦВК збиралися спочатку раз на два місяці, пізніше (згідно з Положенням про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. та за Конституцією 1929 р.) — тричі на рік. Надзвичайні (позачергові) сесії скликалися Президією ВУЦВК, як з власної ініціативи, так і на подання Ради народних комісарів або на вимогу третини членів ВУЦВК.
Відповідно до Конституції 1929 р. до відання ВУЦВК належало: загальне керівництво у всіх галузях державного, господарського й культурного будівництва; затвердження бюджету УСРР; встановлення плану розвитку народного господарства республіки відповідно до загальносоюзного плану; розгляд питань про часткові зміни Конституції УСРР, затвердження проектів кодексів, а також усіх законодавчих актів тощо. Проте рішення ВУЦВК нерідко носили декларативний характер, до того ж в 30-х роках терміни скликання сесій цього органу порушувалися.
Постійно діючим між сесіями ВУЦВК вищим законодавчим, виконавчим та розпорядчим органом була Президія ВУЦВК. До її повноважень Конституція 1929 р. відносила: припинення й
